Розділ 2

Озираюсь навсібіч. Я вперше у своєму міському маєтку в Сен-Ажені. Загадкова графиня Сент-Мор довірила його покупку своїм представникам у столиці, й тільки зараз побачила на власні очі. Ел Фіцджеральд і Майкл Моріс живуть у клубі й не мають потреби у власному житлі. А от графиня повинна добряче себе зарекомендувати. 

В образі Ела Фіцджеральда я лиш здалеку милувалась готичним фасадом, високими стрільчастими вікнами, вежами та трохи моторошними, але привабливими скульптурами ― боялась викликати підозри. Маєток як ніякий інший пасував образу графині з Ілії, де панує сувора, прохолодна краса північного краю. І я дуже рада, що досі на нього не знаходився покупець. А ми з Майком встигли назбирати потрібну суму, щоб викупити його у міста.

Інтер’єр, як і очікувано, відповідає загальному враженню. Панують темні кольори, дерево та мармур. Зовсім не схожий на світлу віллу Спайків у Фесі та міський будинок в Сен-Ажені, де панувало золоте бароко. Хтось міг би назвати його занадто похмурим та геть не жіночним. Але мені, на диво, здається затишними та теплим. 

Торкаюсь гладких поручнів, підіймаюсь сходами, й несподівано усвідомлюю ― я нарешті вдома. Навіть не уявляла, що відчую подібний трепет від звичайної купи каміння та дерева. Повільно переставляю ноги, насолоджуючись кожною хвилиною. Навіть коли ми купували приміщення для клубу, не виникало таких відчуттів. 

Зі слугами в планах познайомитись завтра (їх також наймав довірений, але Майк все одно ще додатково пробив по своїх каналах кожного). Сьогодні часу обмаль, до балу у Квіткаселів залишилось кілька годин. Зі старого життя зі мною лиш моя камеристка Нел. І їй я довіряю, як собі.

Нел підганяє, поспіхом проводить нагору, у графські кімнати. Переживає, що не встигнемо підготуватись як слід. Але я все одно перше, що наказую, розпалити в моїх покоях камін. Не терпиться відчути аромат дерева та живе тепло. Слуги трохи налякані загадковим амплуа нової господині, заходяться втілювати всі забаганки. 

― Стомились, леді? ― Нел єдина, хто розуміє як важко було мені ці дні. І що це лише початок довгого шляху.

― Трохи, ― дозволяю їй витягти шпильки з зачіски та трішки промасажувати голову. Прийом уже скоро. І мені конче необхідно зібратись з силами. 

― Я ванну приготувала. Ароматичні масла заспокоять та трохи розслаблять.

― Дякую Нел, ― з вдячністю дивлюсь на вірну служницю. 

Не очікувала, що крім Майка хтось стане мені ще настільки близьким. Настільки, що знатиме й вгадуватиме навіть відгомін неясних емоцій на обличчі та в поведінці. Але несподівано знайшла Нел. Вірніше ми знайшли. І врятували від зграйки обірванців та бандитів, що вирішили напасти у темряві на бідну дівчину та поживитись її нехитрим майном. Вулиці Мора завжди були неспокійними…

Тепла вода й знайомі аромати дійсно допомагають вгамувати тривогу. Я вже багато днів не милась, використовуючи улюблені засоби. Лише мило. Не личить чоловіку, хоч і молодому, пахнути конваліями. 

Прикриваю очі, тепла вода дарує обійми та ілюзію любові. Але краще вона, ніж будь-хто інший. Ця ілюзія, на відміну від чоловічого уваги, як не дивно, чесна. А кохання, певно воно є лише у книгах. У мене було вже, нестримне, неземне, і що тепер? Я розбита й понівечена. Досі змучена думками: що я зробила не так. Чим завинила, чим заслужила зраду і смерть? 

Коли згадую як кохала його всім своїм юним наївним серцем, викручує від болю. Більше я такого не хочу відчувати, ні з ким. Взагалі не певна, чи хочу заміжжя. 

Витягую з води ногу, прискіпливо роздивляюсь гомілку. Майк дійсно чудовий цілитель. Ні сліду переломі, жодних шрамів. Шкіра чиста й гладенька як у немовляти. Й моє обличчя. Воно змінилось. Не дуже, але все ж. Численні переломи: щелепа, ніс, вилиці. Все доводилось зцілювати по шматочках, збирати, як мозаїку, уламки кісток. Тепер в мені ніхто не впізнає Елінор Спайк. І це на краще. Не знадобиться ілюзія, яку потрібно щоразу поновлювати. В клубі я в безпеці, раптом що. А от на балу, куди Майку шлях закритий, це принесе проблеми. 

― Леді, ― легенько торсає за плече ― здалось, чи я задрімала. ― Час змивати мило з волосся. Нахиліть голову. 

Відкидаюсь назад. Прикриваю повіки. Відчуваю, як теплі струмені стікають по косах. Вони моя гордість. Мабуть, єдине, що лишилось у нас з Елінор спільного. Майк пропонував перефарбувати, проте в мене не піднялась рука. Зрештою, в Аквіланії шатенок теж достатньо. Ніхто не повинен нічого запідозрити. 

“Чисте тіло ― чисті думки”, ― так завжди говорила мама. 

Хоч ми не були близькі з нею, та я інколи сумую. З десяти років мене відправили у закритий пансіонат, і я лиш на свята їздила додому, двічі на рік. Тоді здавалось, що нікому не потрібна, що про мене усі забули. Проте завжди десь у глибині душі знала, що маю куди повернутись. А тепер… 

Про маму я довідувалась. Зараз вона живе з моїм старшим братом у якомусь віддаленому сільському маєтку, куди заслали Джефа. Наш будинок у Фесі закритий. 

― Я забрала вашу сукню, леді… ― відволікає від думок Нел. ― Шовкову, темно-червону. Від мадам Жельбен. Білизну підібрала сама. 

Трохи нервово кусаю губи. Нел повністю займалась фасом і мірками, передавала мої побажання модистці. Мадам Жельбен найкраща в Сен-Ажені. І, гадаю, бачила немало дивовижних замовлень. Але їй ще ні разу не довелось шити одяг без примірки на живій людині. Що ж… побачимо, як вона впоралась з завданням. Гадаю, погодилась вона на нього лиш тому, що це був виклик її майстерності. Й мені це надзвичайно в ній сподобалось. 

― Гадаю час починати, ― глибоко вдихаю. 

Виходжу з ванни та пірнаю в теплий рушник, який Нел вже тримає на готові.

― Хай Древні будуть з вами, леді. І те, що ви задумали, здійсниться! ― загортає в теплу, м’яку тканину.