1.2

Відкидаюсь на спинку крісла. Підіймаю брови. Ці п’ять років наших поневірянь, впертого видряпування з самісінького дна навчили нічому не дивуватись. Невдачі сприймати як поштовх до збільшення зусиль, успіхи ― як закономірність, а вдалі дарунки долі та щасливі збіги за можливість вхопитись руками й не упускати свій шанс. До прикладу, як було з графинею Сент-Мор.

― Ходи сюди? ― манить пальцем. 

Діловито потирає руки. А коли наближаюсь, береться за ілюзію. 

― Коли ми її накладали... ― супиться. ― У п’ятницю? Тиждень тому?

― Позавчора, ― нагадую. 

Невдоволено хмуриться. 

― Якось швидко вона зісковзує, Ел… 

Знизую плечима. 

― Мені це не подобається.

Насправді мені теж. Але зараз турбує інше. 

― То що з тим, як він… Бальтазар? ― кривлю душею. Ім'я несподівано чітко відкарбувалось. Але чомусь вдаю, що не запам'ятала з першого разу. Ніяково…

― Бальтазар… ― руки Майка зосереджено плетуть плетиво ілюзії. Вже не вперше зачаровано спостерігаю за магією. Я щиро нею захоплююсь, закохуюсь. Бачу кожне кружальце сили. А проте не володію. Ні грама. Я аристократка, єдина донька ілюзіоніста Метью Спайка і звісно ж не маю жодних магічних здібностей. Вони передаються лише по чоловічій лінії й дістались моєму брату Джефрі… 

У простолюдинів все набагато простіше, там успадковують здібності незалежно від статі, й діти від змішаних шлюбів також. Та наша статечна й правильна до мозку кісток сім’я ніколи б не дозволила собі подібного мезальянсу. Дивно ― Спайки так чітко бережуть чистоту крові, але зовсім не хвилюються за репутацію. Що батько був гравцем і програв увесь спадок, що брат… Останній навіть ледь не вляпався у заколот проти короля. Хоча його, зрештою, й виправдали. Проте геть відлучили від двору.

― Отже, слухай.. ― вертає до розмови Майк. ― Бальтазар Армстронг з’явився в Сен-Ажені п’ять місяців тому. Близький до короля Бардальфа Десятого. Подейкують, бастард Бардальфа Дев’ятого, його батька...

― П'ять місяців тому? ― щось смикає під грудиною. Збіг?

Майк киває. По очах бачу, його це теж хвилює.

― Слухай далі… 

Плетиво закляття закінчене. Кидаю погляд у дзеркало. На гладкій блискучій поверхні відображається “справжній” Ел Фіцджеральд. 

Заспокоєння сідаю за стіл. Майк влаштовується навпроти. 

― Є ще варіант, що він один з обсерваторів. 

― Зачекай. Бардальф десятий розірвав угоду з Древніми. Аквіланія тепер не входить у Союз Королівств…

― Отож, люба. І даю руку на відсіч, що комусь це дуже не подобається. До Бардальфа приставили наглядача. Магія ж у нас від Древніх. Як то кажуть, колишніх обсерваторів не буває. Якщо вже входив у раду, то з нею залишишся навіки. А дехто подейкує, що він і сам Древній…

Звучить як нісенітниця. Рітанія, звісно шкодує, що її панівний вплив зменшився принаймні на одну країну, і тепер в раді не їх одинадцять, а лише десять. Але це її проблеми. Зрештою, лише нам вибирати як і у кого вірити, та якою магією користуватись.

― А ти сам що думаєш?

― Думаю, ― нервово крутить ручку в руках. ― Що останні дві версії неправдоподібні. Скоріш за все перезбуджені столичні мартони навигадували купу версій, підтримуючи легенду темного загадкового красеня. Вищому суспільству дай тільки привід для пліток. Воно подихає з нудьги. А тут такий екземпляр. А от що турбує, Ел... Бальтазар з’явився відразу після нас, ― проникливо дивиться в очі. ― Гадаю, треба триматись від нього якнайдалі. Можливо, навіть відкласти появу Кейтлін

Підтискаю губи.

― Сьогодні найкращий шанс, Майк. Все уже підлаштовано. Слуги заселились у маєток. Навколишні бачили графські карети. А Нел уже поспілкувалась на ринку зі служницею ледь Квіткасл. Плітки почали ширитись. Й запрошення… Майк, ми не можемо його проігнорувати!

Друг задумливо кусає губи. Я права. У нас все продумано, підлаштовано до дрібниць. Альберт має з’явитись на прийомі у Квіткаселів. Там же й має трапитись наша перша зустріч, точніше Альберта й шалено багатої вдової графині Кейтлін Сент-Мор з Ілії. Другого такого вдалого шансу може не бути, мій колишній відвідує лише найбільші та найвідоміші бали. До Барроузів навряд чи завітає. До Сімонсів також. Хіба Фінґери, і то лиш тому, що племінниця королівського секретаря Олвін Сміт вийшла заміж за їхнього старшого. А Сміти обласкані Бардальфами від початку існування роду. 

Майк зітхає.

― Гаразд, Ел. Ти права. Але тримайся якнайдалі від цього типа, обіцяєш? Поки я точно не впевнюсь, що він до нас не має жодного відношення.

Обурено складаю руки на грудях. 

― Я не дурна. Звісно. На кону п’ять років нашого життя й ідеальний план. Невже ти думаєш, що я можу все зіпсувати?

― Звісно ні, сонце. Ти занадто для цього розумна й хитра. 

Встає й цілує в маківку. 

― Але я все одно хвилюватимусь. 

― Я впораюсь! ― твердо кажу. 

Звісно впораюсь. У мене немає такої роскоші як сумніви. Їх я залишила у невеличкому мотельчику на краю світу, коли тікала з країни разом з Майком. Наче наяву нахлюпують спогади, про нашу подорож. Голоді дні, коли ділили шматок хліба, який вдалось поцупити Майку. Подорож “зайцями” на поромі, щоб дістатись островів. Похід пішки від приморського Кардіффа до Мора. 

Ні, жодних сумнівів. Якийсь там Бальтазар точно не зіпсує мету всього мого життя.