Розділ 50. Здалася, але не програла

Лікар повільно підійшов до ліжка. Він не став перевіряти зіниці чи міряти тиск. Він просто стояв поруч, дивлячись на неї як на цікавий, але приречений експонат.

— Фізично ви поза небезпекою, пані, — почав він, і його голос був сухим, наче шелест старого пергаменту. — З вами все гаразд. Поки що.

Еліза відчула, як по спині пробіг холодок. Вона не знала імені лікаря, не знала нічого про лікарню де знаходиться. Єдине, що було відомо, це те, що заклад під охороною Габріеля. 

— Чому я досі жива? — запитала вона прямо, дивлячись йому в очі. — В мене стріляли. Я бачила кулі. Я впала зі сходів. Навіщо він витягнув мене з того пекла?

Лікар не відповів відразу. Він підійшов до стіни, де висів великий плазмовий екран, і натиснув кнопку на пульті.

— Ви живі, тому що Габріель Аркес нічого не робить без причини. Ваша смерть була б занадто швидким милосердям для Адріана. А йому зараз... не потрібне милосердя.

Еліза відчула, що лікар щось недоговорює. 

Екран спалахнув. На ньому були кадри з камер спостереження десь у промисловому районі. Еліза впізнала машину Адріана — понівечену, зі слідами від куль. А потім з’явився він сам. Адріан ішов крізь дим, його рухи були різкими, позбавленими будь-якої обережності. Він тримав автомат так, ніби це було продовження його власного тіла. Позаду нього лежали люди — охорона одного з терміналів Консорціуму.

— Що він робить? — прошепотіла Еліза, притиснувши руку до губ.

— Він нищить свою спадщину, — відповів лікар, не відриваючи погляду від екрана. — Він думає, що ви зникла, а Тео назавжди втрачений. Тепер він — ідеальна зброя в руках Габріеля. Поранений звір, який випалює все на своєму шляху, розчищаючи дорогу для нової імперії батька. Адріан робить усю брудну роботу, за яку Габріель не хотів братися сам.

Еліза відчула, як її нудить від цієї правди.

— Який план у Габріеля? — вона майже кричала. — Він хотів мене вбити, але передумав. Чому?

Лікар повернувся до неї. У його погляді промайнуло щось схоже на жаль, але дуже слабке.

— Бо жива Еліза, яка назавжди зникла — це набагато болючіше, ніж мертва. Габріель хоче, щоб Адріан став самотнім королем. Коли Адріан закінчить свою криваву жниву, Габріель «милостиво» запропонує йому угоду: Адріан отримає Тео, якщо присягне на вірність батькові. А ви... ви — та ціна, яку Адріан заплатить за життя сина. Ви маєте зникнути так, щоб він ніколи не дізнався, що ви живі.

Лікар нахилився до неї, і його голос став тихим, але неймовірно переконливим.

— Вам краще забиратися з країни, Елізо. Негайно. Там, де буде безпечніше. Габріель подбає про те, щоб Адріан не знайшов вас. Він дасть вам нове ім'я, гроші, інше життя десь у Латинській Америці чи Азії. Це єдиний спосіб врятувати Адріана від божевілля. Ваше існування тут — це смертний вирок для вашої сім'ї.

Еліза дивилася на екран, де Адріан щойно підірвав двері офісу. Вона бачила його обличчя в спалаху вогню. Він був мертвий усередині.

— Якщо, я не погоджуся, то…

— Ваша згода тут не варта нічого, — сухо промовив той.

Холод по спині знову пройшовся. Вона зникне, але буде живою.

— Він виграв, — промовила вона, і її голос був ледь чутним. — Габріель виграв усе.

Вона замовкла, збираючи залишки сил. Їй потрібно було вийти з цієї білої клітки. Будь-якою ціною.

— Я не стану пручатися, — вона підняла голову. — Зникну, як він і хоче. Але в мене є одна умова. Перед тим, як поїхати... я хочу заїхати до своєї квартири. Там залишилися речі, які я не можу залишити йому. Фотографії, дрібниці...

Лікар уважно вивчав її обличчя, шукаючи підступ. Еліза виглядала розбитою, її очі були вологими від сліз. Вона здавалася жінкою, яка нарешті змирилася зі своєю поразкою.

— Ваша квартира під охороною, — зауважив він.

— Я знаю. Нехай ваші люди будуть поруч. Мені потрібно лише п'ять хвилин. Останнє прощання з моїм життям, перш ніж Габріель його забере.

Лікар випростався і кивнув.

— Я передам ваше прохання пану Аркесу. Думаю, він не відмовить у такій... сентиментальній слабкості. Збирайтеся. Машина буде через двадцять хвилин.

Коли лікар вийшов, Еліза відкинулася на подушки. Сльози все ще були на її щоках, але серце билося рівно і холодно.

— Ти думаєш, це слабкість, Габріелю? — прошепотіла вона, дивлячись на зачинені двері. — Ти забув, що я навчилася у Кавальєрі. Ми ніколи не здаємося без бою.

Еліза стиснула кулаки. Здалася, але ще не програла. Швидко взявши ручку і листок, вона почала писати те, від чого Адріан втратить до неї довіру.