Розділ 49. Пастка памʼяті

Стеля була занадто білою. Вона тиснула, змушуючи очі сльозитися. Еліза спробувала поворухнутися, але тіло відгукнулося тупим, важким болем, а в голові наче вибухнула тисяча дзвонів. Повітря пахло стерильністю та дорогими миючими засобами.

Коли підійшла жінка в халаті — бездоганна, з кам'яним обличчям — Еліза ледь змогла розімкнути пересохлі губи.

— Що... де я? Що сталося?

— Ви в приватній клініці,пані. Ви втратили свідомість і було багато крові. Струс мозку, рана на потилиці. Вам потрібно відпочивати, — голос жінки був механічним.

Еліза тремтячими руками взяла дзеркальце з тумбочки. Пов’язка на голові виглядала як біла корона приреченої. Вона не пам’ятала нічого після того, як Адріан увійшов до спальні. Поцілунки, пристрасть, вони заснули в обіймах, а потім... порожнеча.

— Але я не памʼятаю нічого.

— Я покличу лікаря, — промовила медсестра.

Двері палати прочинилися і медсестра тихо привіталася з кимось. Еліза напружилися.

Це була Дейра. 

Вона виглядала як справжня королева: розкішний костюм, ідеальна укладка, але в очах — крижаний спокій, що межував із безумством. Вона сіла поруч, не кажучи ні слова, і повільно налила Елізі води.

Медсестра без зайвої думки вийшла. 

— Що ти тут робиш, Дейро? — голос Елізи тремтів. — І чому ми тут взагалі?

Дейра промовчала, лише простягнула конверт. Еліза вихопила його. Всередині був короткий лист від Габріеля. Слова були короткими й гострими, як лезо: «Ти була помилкою, яку я виправляю. Не шукай виходу. Його немає».

— Він вб’є тебе, Елізо, — тихо сказала Дейра, коли та дочитала. — Це лише питання часу, коли ліки в твоїй крапельниці зміняться на щось інше.

— Вбʼє? — вигукнула Еліза, намагаючись сісти. Голова обертом пішла, світ поплив. — Допоможи мені. Що сталося в маєтку? Габріель? Що він зробив?

Дейра мовчала.

Еліза сиділа на краю ліжка, притиснувши долоні до скронь. Біль пульсував у такт серцю, а в голові плавали розмиті образи.

— Згадуй, Елізо, — Дейра нахилилася ближче, її голос був напруженим шепотом. — Габріель виманив Адріана. Він знав, що син кинеться рятувати Тео за будь-яку ціну. Це була пастка. Поки Адріан біг у дитячу, у твоїй спальні пролунали постріли. Кілер Габріеля чатував. Ти почала тікати...

— Сходи... — Еліза різко вдихнула, і перед очима спалахнула картинка: вона біжить в коридор, куля вибиває тріски з дверної рами зовсім поруч, вона спотикається. — Я котилася вниз. Потім темрява.

— Ти вдарилася головою так сильно, що Габріель вирішив — ти не виживеш. Він наказав вивезти тебе в цю клініку, щоб Адріан думав, що ти зникла... або загинула.

— Але як Габріель міг знати, в якому я стані? — Еліза намагалася зібрати докупи уламки реальності. — І як він вивіз мене непомітно для людей Адріана? Адже маєток...

Еліза замовкла, зустрівшись поглядом із Дейрою. У палаті стало так тихо, що було чути лише гудіння медичних приладів. Відповідь прийшла сама собою, холодна й липка, як кров на мармурових сходах.

— Хтось з охорони Адріана не вірний йому, — прошепотіла Еліза, і її серце пропустило удар. — Габріель не штурмував дім. Йому просто відчинили двері.

Дейра лише тяжко зітхнула, опустивши очі.

— У Габріеля довгі руки, Елізо. Він створював цю систему десятиліттями. Він знає слабке місце кожного солдата в цьому домі. Когось купили, когось залякали сім'єю... Адріан думав, що це його люди, але вони лише чекали сигналу від справжнього патріарха. Твій вихід з маєтку був частиною «евакуації», яку вони розіграли для Адріана, поки він був у дитячій.

— Тео…

— З ним все добре, — запевнила Дейра. — Але… Адріан втратив контроль, Елізо. Він бачив кров на сходах, він бачив розгромлену спальню. Зараз він — поранений звір. Він випалює місто, намагаючись знайти тебе і Тео. Він думає, що батько перейшов останню межу.

Еліза здригнулася. Вона уявила Адріана — його холодну лють, яка тепер перетворилася на некерований вогонь. Вона знала: він не буде ставити запитань. Він буде просто знищувати кожного, хто встане на шляху.

— Він уб'є його. Він уб'є Габріеля, і це знищить «Онікс».

— Це те, чого хоче Габріель, — Дейра гірко всміхнулася. — Він хоче, щоб Адріан став таким само жорстоким, як він. Позбавленим слабкостей. Позбавленим тебе. Він хоче, щоб Адріан випалив у собі залишки людяності, а тоді прийшов до батька і схилив коліно, бо більше не матиме заради чого жити.

Раптом у двері палати постукали. Вони відчинилися, і на порозі з’явився чоловік у білому халаті. Його обличчя було непроникним, а в руках він тримав медичну карту.

— Пані, мені потрібно оглянути вас і поговорити наодинці, — сухо промовив він, кинувши на Дейру виразний погляд.

Дейра миттєво підвелася. Вона виглядала наляканою, але в її рухах була прихована рішучість. Вона підійшла до Елізи і, нахилившись, щоб наче обійняти.

— Збережи те, що я дала тобі, — прошепотіла Дейра так тихо, що лікар не міг почути. — Це твоя єдина страховка.

Дейра випрямилася, кинула на Елізу останній, повний відчаю погляд і вийшла з палати, зачинивши за собою двері.