Розділ 46. Клятва Кавальєрі

Життя в місті повернулося до свого звичного, лінивого ритму, але для Елізи кожен день був схожим на прогулянку по мінному полю. Вона вийшла з офісу Марко Росса, стискаючи в руці папку з новими контрактами.

Адріан повністю повернувся до своїх справ. Він вже майже відійшов від втрати, і Еліза намагалася допомогти йому в цьому всім, чим могла. Поки в нього була зустріч з вельми темними клієнтами, він доручив Елізі з’їздити по документи і прислав за нею охорону. Еліза дозволила їм побути на дворі. Росс не любив додаткової охорони, яка б очима нишпорила його темні володіння. Еліза знала це.

Сонце засліплювало, відбиваючись від бруківки, і на мить Еліза заплющила очі, вдихаючи аромат еспресо з найближчої кав'ярні.

Це була помилка. У цьому світі не можна було заплющувати очей ні на секунду.

Вона почула звук — різкий, металевий, немов хтось звів курок. Це не був звук міста. Еліза різко обернулася.

Прямо на неї, виходячи з тіні арки, йшов чоловік. Його обличчя було приховане кепкою та медичною маскою, але очі... очі були мертвими. В його руці блиснув пістолет із глушником.

Світ навколо застиг. Еліза бачила, як повільно піднімається дуло, як палець кілера лягає на спусковий гачок. Вона не могла поворухнутися, паралізована тваринним жахом.

«Охорона не встигне. Це кінець,» — промайнуло в голові Елізи.

Але секунда розтягнулася, і в цю мить тишу розірвав не постріл, а вереск шин.

Чорний, броньований позашляховик вилетів на тротуар, перегородивши шлях між Елізою та вбивцею. Двері водія розчинилися ще до того, як машина повністю зупинилася.

Із салону вилетів Адріан.

Він був не в костюмі, а в тактичній куртці, зі скуйовдженим волоссям і диким, фанатичним вогнем в очах. Він не кричав. Він діяв.

Адріан збив кілера з ніг одним потужним ударом плеча. Пістолет вилетів з руки вбивці, брязнувши об каміння. Кілер спробував дістати ніж, але Адріан був швидшим. Його рухи були чіткими, жорстокими, позбавленими будь-якого милосердя.

Він схопив кілера за горло і притиснув до стіни будинку. У руці Адріана блиснуло тактичне лезо.

Люди навколо почали розбігатися. Дехто зі сміливців зупинявся, щоб спостерігати здалеку — це було нерозумно, але людська цікавість надто часто бере гору над інстинктом самозбереження. Адріан, який, здавалося, з’явився з нізвідки, вже притискав якогось чоловіка до стіни.

— Хто?! — прохрипів він, і в його голосі було стільки люті, що останні перехожі в паніці кинулися геть. — Хто тебе прислав?!

Вбивця спробував щось пробурмотіти, але Еліза не розчула. Вона завмерла за машиною, бачачи лише потилицю Адріана та його напружені, кам’яні плечі.

Раптом повітря проковтнув тихий, ледь чутний звук — сухе, металеве клацання, що миттєво змінилося глухим, вологим сплеском. Еліза здригнулася, почувши коротке, придушене булькання, яке обірвалося так само швидко, як і почалося. Адріан не чекав на відповіді й не шукав каяття. Все відбулося миттєво: холодне лезо ножа, що з’явилося в його руці, з професійною точністю знайшло свою ціль. Його рухи були механічними, позбавленими будь-якого жалю. Це не була бійка, це була страта — коротка, ефективна жорстокість, яка перетворювала живу людину на пусту оболонку за лічені секунди.

Адріан просто зробив те, що мав зробити, щоб захистити своє. Це був не бізнес-розрахунок. Це була помста. Жорстока, кривава розплата за страх в очах Елізи та за кожну секунду небезпеки, якій вона піддалася. Коли він нарешті розтиснув пальці, тіло чоловіка безвільно осіло на асфальт, але в погляді Адріана все ще палахкотів темний вогонь, який не міг загасити навіть кінець цієї сутички.

Еліза стояла, притиснувшись до машини, і дивилася на Адріана. Вона бачила, як він, важко дихаючи, витирає кров з рук. Він повернувся до неї, і на його обличчі не було кохання — там була темрява, готовність знищити будь-кого, хто наважиться торкнутися її.

— Сідай! — гаркнув він, обійшовши машину і хапаючи її за руку, заштовхнув в салон позашляховика. — Вони не зупиняться. Це лише початок.

Коли машина рушила, Адріан не дивився вперед. Його погляд був прикутий до дороги позаду, ніби він чекав, що з тіней минулого знову вирине загроза. Стефан вправно маневрував вулицями, але навіть його майстерність не могла вгамувати той крижаний жах, що оселився в грудях Адріана.

— За мною стежать, Адріане, — тихо промовила Еліза, і це зізнання ледь не зламало його. — Вже місяць.

Чому вона мовчала? Він знав відповідь, і ця відповідь палила його зсередини гірше за будь-яку рану. Він був розбитий, втрачений, слабкий… а вона намагалася вберегти його навіть від власного страху. Тепер усе змінилося. Він не дозволить нікому — ні живим, ні мертвим — торкнутися її чи Тео.

— Ти відпустила охорону? — він кинув на неї швидкий погляд і, зустрівшись із її переляканими очима, миттєво пом’якшав. — Росс не мав права ставити такі умови. Ти зараз у небезпеці, Елізо.

— У небезпеці? — її голос зрадницько здригнувся.

— Мій батько, — вимовив він, і це ім’я прозвучало як смертний вирок. В салоні стало відчутно холодніше. — Він вирішив, що ти — моя слабкість, яку треба усунути. Але він припустився фатальної помилки. Він не знає, що ти — не моя слабкість. Ти — моя єдина можливість боротися. І він не уявляє, на що я здатний, коли на кону стоїть твоє життя.

Еліза подивилася на нього, і серце пропустило удар. Це був той самий Адріан Кавальєрі, але тепер у його очах було щось більше за владу — там була жертовність.

— Але чому? — її дихання стало рваним, коротким. — Чому саме зараз?

Адріан повільно накрив її тремтячу долоню своєю, притискаючи її пальці до своїх грудей, щоб вона відчула, як шалено б’ється його серце.

— Тому що я більше не можу прикидатися, що ти для мене просто партнер чи просто коханка, — його голос став низьким, оксамитовим і неймовірно щирим. — Я зробив тебе центром свого всесвіту, навіть не усвідомивши цього. Ти стала моїм якорем, коли навколо палав мій світ і я тонув у власній темряві. Ти та, хто подарувала моєму синові материнське тепло, на яке він уже й не сподівався. Ти любиш його просто так, і за це я готовий віддати тобі кожен свій подих.