Розділ 42. Сестринство в неволі

Еліза та Адріан повернулися до зали. В їхніх очах палала пристрасть, яка мала б спопелити все на тому балконі. Але в них ще буде час.

Перед тим як залишити Елізу, Адріан нахилився до її вуха, обпалюючи шкіру гарячим подихом:

— Будь обережною. Вона — поранена змія. Не дозволь їй вкусити тебе на прощання.

— Ти йдеш? — лише й запитала Еліза. Вона більше не бачила в Дейрі суперницю, але зрозуміла, що та далеко не така мила, як здається на перший погляд.

— Я довіряю тобі, — ніжно прошепотів Адріан і поцілував її в щоку. — Ти знаєш, як поводитися.

Адріан відійшов до бару, де на нього чекав Габріель, щоб скріпити їхній «обмін» келихом старого віскі.

Чоловіки озиралися на Елізу, але підходити не сміли: Адріан чітко вказав їм на місце. Особливо свіжою в пам’яті була історія з Варгою. Всі знали, хто це зробив і за що.

Еліза дивилася, як дві наймогутніші людини в її житті йдуть геть, обговорюючи Дейру так, ніби вона була рідкісною маркою чи вдалим земельним паєм.

Дейра стояла біля перил, обхопивши себе руками. Її розкішна зачіска вже не здавалася символом влади — тепер це була корона приреченої.

Еліза підійшла ближче до неї, готуючись заговорити, але Дейра порушила тишу першою.

— Ти перемогла, — тихо промовила вона, не повертаючи голови. Її голос був позбавлений емоцій, але в ньому відчувалася вібрація чистого, дистильованого страху. — Габріель забирає мене. Тепер він перестане дивитися на тебе як на наступний експонат у своїй колекції. Ти врятована... поки що.

Еліза бачила, як здригаються плечі Дейри. Ця дівчина знала все: і про угоду, і про те, задля чого вона тут. І вона погодилася. Але чому? Невже заради грошей? Навряд чи людині, яка зуміла отримати доступ до секретних архівів, бракувало розкоші.

Раптом Елізу пройняло холодне усвідомлення: Дейра не просто мала доступ до архівів — вона їх зламала. Вона зробила неможливе, і саме цей тріумф став її вироком. Її залякали. І зробив це той, кого Еліза кохала.

Ця дівчина була не просто розумною — вона була генієм. Її здатність зламувати найскладніші коди стала для неї прокляттям. У світі таких, як Адріан та його батько, вибір невеликий: ти або інструмент, або труп.

— Я не відчуваю себе переможницею, — щиро відповіла Еліза. Їй хотілося торкнутися руки Дейри, але вона боялася, що та розсиплеться на друзки від людського тепла. — Я бачу, що вони роблять. Це не бізнес, Дейро. Це бійня.

Дейра нарешті подивилася на неї. Її очі були величезними, наповненими вологою, яку вона не дозволяла собі випустити.

— Чи давно ти в цій грі?

Еліза на мить замислилася. Вона згадала дні в галереї, запах фарби, перші обіцянки Адріана, золото, яке спочатку здавалося справжнім, а потім почало душити.

— Надто давно, — гірко всміхнулася Еліза. — Надто давно, щоб зрозуміти одну просту річ: життя в цій розкоші рівносильне неволі. Ми ходимо по мармуру, але під ним… під ним безодня. Ми п’ємо шампанське, але воно завжди з присмаком чиєїсь крові. Твоєї, моєї... чи тієї жінки, що чекає дитину в маєтку.

Дейра тривожно вдихнула повітря.

— Ти співчуваєш мені? Мені, яка могла стати твоєю наступницею? Якби угоду не вклали…

— Я співчуваю нам обом, — Еліза перебила її, зробивши крок вперед і знижуючи голос до ледь чутного шепоту. — Ти зламала систему, Дейро. Ти довела, що розумніша за них усіх. І саме тому вони так тебе бояться, що змушені замикати в золоті клітки. Але пам'ятай: клітки іноді мають слабкі місця.

Дейра пильно подивилася на Елізу. В цей момент між ними виникло щось, що було сильніше за ревнощі чи статус. Це була солідарність двох шедеврів, які мріють втекти з музею.

— Адріан... він не такий, як Габріель, — прошепотіла Дейра, наче намагаючись переконати саму себе. — Він намагався мене захистити. Він віддав мене батькові тільки тому, що інакше Габріель просто вбив би мене прямо тут, у цьому залі. І врешті він захистив тебе. 

— Це його версія «милосердя», — відрізала Еліза. Її серце боліло за цю дівчину, але вона розуміла, що Адріан грає в бога, розставляючи життя людей за своїм уподобанням. — Не забувай про це, коли Габріель почне ставити свої питання.

Еліза навіть не здогадувалася, що Габріель почне на неї полювання. Думка про те, що він захоче вкрасти коханку у власного сина, просто не вкладалася в голові. Як і те, що Адріан приховав це від неї. Він прагнув захистити її — і фізично, і морально — від тиску та надмірного хвилювання. І йому це вдалося.

Еліза була щиро вдячна Адріану, адже найменше у світі вона хотіла б опинитися в «золотій клітці» його батька. Але побачивши інший бік монети, вона відчула холодний дриж: її рятівник сам був частиною системи, яка ламала людей.

Габріель і Адріан почали повертатися. Дейра миттєво випрямила спину, її обличчя знову стало маскою розкішної жінки. Вона поправила пасмо волосся.

«Вона швидко вчиться,» — подумала Еліза. 

— Дякую, — прошепотіла Дейра. — Можливо, ми ще зустрінемося. В іншому житті. Де ми не будемо лише «активами».

Коли Габріель повів Дейру до ліфта, Еліза відчула, як її власна свобода стала набагато важчою. Адріан підійшов до неї, задоволений успішною угодою, і обійняв за талію.

— Все закінчилося, — сказав він, цілуючи її в скроню. — Ти в безпеці.

Еліза заплющила очі. Вона була в безпеці, але ціною цієї безпеки була жива душа. Вона зрозуміла: щоб не стати наступною Дейрою, вона має перестати бути просто «партнеркою». Вона має стати загрозою, яку навіть Адріан не наважиться «перепродати».