Розділ 41. Розмінна фігура

Еліза дивилася на Дейру, і пекучий гнів, що щойно розривав її зсередини, раптово змінився холодним, липким жахом. Білявка не сяяла перемогою. Вона стояла поруч із Адріаном так рівно, наче її хребет був сталевим стрижнем, а пальці, що стискали його лікоть, ледь помітно біліли від напруги. Її погляд був спрямований не на Елізу, а на Габріеля — з тією самою сумішшю обожнювання та паралізуючого страху, який Еліза бачила в дзеркалі в перші тижні життя з Адріаном.

— Це те, про що ми домовлялися, — Адріан підійшов ближче до Габріеля та Елізи.

Серце Елізи забилося, наче впайманий птах. Повітря не вистачало. Думки, мов сполохані коні, мчали врізнобіч. Невже Адріан погодився на обмін? Невже він, той, чию щиру душу вона щойно звеличувала, так легко віддає її батькові?

Еліза підвела очі на Габріеля. В його погляді читалася тріумфальна перемога, коли він переводив його з неї на сина.

«Маріонетка… Іграшка в їхніх руках…», — ця думка, мов крижана голка, впилася в серце.

Вона ж кохала його. Шалено, до нестями, своєю хворобливою, неправильною любов’ю, яка не знала меж.

— Бачу, ви з Елізою вже знайшли спільну мову, — голос Адріана був рівним, але Еліза вловила в ньому нотки напруги. Він нарешті перевів погляд на неї. В його очах не було каяття. Там було щось схоже на виклик. 

— Твоя супутниця вельми... гостра на язик, Адріане, — Габріель зробив крок вперед, виходячи з тіні Елізи. — Вона намагалася переконати мене, що знайшла в тобі душу. Сподіваюся, ти не став занадто м'яким через це.

Адріан проігнорував його. Він навіть не повів бровою , хоча було помітно, як він нервує: кулаки стиснуті так, що побіліли кісточки.

— Угода цінніша за слова, — кинув він, підходячи майже впритул до батька.

— Хочеш сказати, вона — наш найнадійніший інструмент? — Габріель зробив крок назустріч, і Дейра мимоволі здригнулася, коли його важка долоня лягла їй на плече. Це не був жест покровителя. Так власник перевіряє якість товару перед купівлею. — Вона знає все про поставки, про безпеку... і про те, як тримати язик за зубами?

Світ Елізи хитнувся. Жест Габріеля, його слова про «інструмент»… Усе раптом почало ставати на свої місця, складаючись у потворну картину. Адріан не віддавав її. Він привів іншу.

— Я дотримався умов, — сухо відрізав Адріан.

Габріель ледь помітно кивнув, втративши до Елізи будь-який інтерес. Тепер його погляд, хижий і задоволений, був прикутий до Дейри.

В Елізи перехопило подих від цієї жорстокої сімейної арифметики. Адріан грав у власну гру, не пояснивши їй правил, і грав настільки майстерно, що вона ледь не збожеволіла від страху. Він знав, що вона нікуди не дінеться. Він знав, що вона належить йому, тому міг дозволити собі цей спектакль. Це була сімейна справа: Адріан забирав своє, Габріель отримував нову іграшку — Дейру.

— Ходімо, — Адріан раптово перехопив руку Елізи. Його пальці були крижаними. — Габріелю, Дейро… ми залишимо вас. Елізі потрібне повітря.

Він майже силоміць витягнув її через масивні двері на балкон. Холодне нічне повітря вдарило в обличчя, але воно було безсилим проти пожежі, що вирувала в її грудях. Адріан не просто вів її — він волочив її за собою, поки вони не вперлися в кам’яні перила, за якими зяяла прірва нічного міста.

— Ти ревнувала, — це не було питанням. Це був вирок, вимовлений його низьким, хрипким голосом.

— Я думала, ти замінив мене! — викрикнула Еліза, і її голос здригнувся від приниження. — Ти виставив мене геть, ти прийшов з нею під руку… Ти змусив мене почуватися нікчемою перед твоїм батьком!

Адріан зреагував миттєво. Перш ніж вона встигла злякатися, його руки перехопили її за талію, і він одним різким рухом підняв її, саджаючи на перила балкона. Еліза зойкнула, інстинктивно вчепившись у його плечі — за її спиною не було нічого, крім порожнечі четвертого поверху та вогнів міста.

— Дивись на мене! — наказав він, втиснувшись між її колін, змушуючи її розкритися перед ним. Його очі горіли небезпечним, майже божевільним вогнем. — Ти бачила її очі, Елізо? Дейра — це ціна, яку я плачу за твою свободу. Мій батько хотів відправити тебе в Марсель на «перепідготовку». Він бачить у тобі силу, яка його лякає і збуджує водночас. Він хотів препарувати тебе, зламати, зробити своєю слухняною лялькою.

— І ти просто… віддав йому іншу? — прошепотіла вона, затамувавши подих.

— Дейра знає коди доступу до архівів, які Габріель шукає сім років, — Адріан подався вперед, його обличчя було за міліметр від її. — Вона — ключ до його влади. Щойно він зрозуміє, що вона готова говорити, ти перестанеш для нього існувати. Ти станеш для нього просто… моєю прикрасою. Моєю жінкою, яка лише заважає справам. Він втратить до тебе інтерес, бо Дейра — це контроль, а ти для нього зараз — лише цікавий експеримент.

Він замовк, і ця тиша була гучнішою за будь-які слова. Його рука ковзнула вгору по її шиї, заплутавшись у волоссі, і він впився в її губи палким, владним поцілунком. Це було дико і боляче. Шкіра горіла від тертя його щетини та жару тіла. Це був поцілунок власника, який таврує свою територію серед хаосу війни.

Еліза відповіла з тією ж одержимістю, гублячись у його запаху та в цій небезпечній висоті. Але раптом Адріан різко послабив хватку.

Його руки змістилися, він злегка відштовхнув її плечі назад, у бік прірви. Еліза відчула, як центр ваги зміщується, як черевики втрачають опору під перилами. Вона здригнулася від жаху, серце пішло в п’яти, а в горлі застряг німий крик — ще секунда, і вона полетить униз.

Але Адріан так само блискавично подався назад, міцно притиснув її до своїх грудей і зняв з перил, ставлячи на твердий камінь балкона. Він притулився губами до її вуха, обпікаючи подихом.

— Я не зраджую тих, хто не зраджує мене, — прошепотів він так тихо, що слова в’їлися під шкіру. — Запам’ятай це, Елізо. Назавжди.