Розділ 39. Несподіваний союз чи пастка?

Наступного дня Адріан поводився так, наче ніякої Дейри ніколи не існувало. Він жодним словом не згадав про неї і з самого ранку поїхав у справах, залишивши Елізу в маєтку. Хоч і не забувши пробурмотіти, що йому не надто сподобалося, як Еліза вийшла з його кабінету.

Вікторія цілий день прогулювалася маєтком з переможною усмішкою. Еліза уникала її. Хоч і обоє знали про присутність одна одної. 

Еліза намагалася не виходити з кабінету. Сама присутність тут без Адріана здавалася їй абсурдною. Вона все гостріше відчувала себе чужою: роль коханки була їй огидною десь в середині, а перспектива стати дружиною в такому «тераріумі» лякала ще більше. Єдине, що давало опору — професійні справи. Роль партнера була зрозумілою і чесною. Проте думка про те, що Адріан зараз може бути з Дейрою, десь там, за межами маєтку, не давала спокою, боляче шкребучи душу.

Ближче до обіду голод змусив Елізу спуститися на кухню. Поглянувши у вікно, вона помітила Вікторію в зимовому саду — та розглядала екзотичні квіти. Еліза поспіхом дістала перекус, сподіваючись впоратися до того, як її помітять. Але щойно вона піднесла склянку до губ, у дверях з’явилася Вікторія.

— Ти мене уникаєш? — прямо запитала вона, схрестивши руки на грудях.

Еліза миттєво «включила» діловий спокій:

— Звісно, ні. Просто багато роботи.

— Тоді залиш папери, — владно мовила Вікторія. — Ходімо зі мною. Я хочу купити щось нове, освіжити гардероб. 

— Для цього існують подруги, Вікторіє, — парирувала Еліза, намагаючись відсторонитися.

Вікторія гірко всміхнулася і обвела поглядом порожню залу:

— Ти бачила тут хоча б одну мою подругу?

Еліза змовчала. Аргументів не було.

— Підозріло якось, — Еліза примружилась, відчуваючи підступ у такій раптовій відвертості.

— Якщо на чистоту, то Адріан зараз розважається. Я чула його телефонну розмову з якоюсь жінкою, — Вікторія ледь помітно всміхнулася, але ця усмішка не торкнулася її очей. — Нова коханка? Можливо. Мені байдуже, але я знаю, що тебе він все одно не позбудеться. То ж тепер доведеться жити так. І нехай ти остання людина, з якою я б хотіла провести цей день, але ти також єдина, хто тут є. І так, я б хотіла проводити цей час з Адріаном. Але він зараз ні з тобою, і ні зі мною. А те, що ти зробила… те, що він ночує в мене… Власне, дякую. Ось і вся правда. То що, їдеш?

В Елізи боляче кольнуло серце. Значить, передчуття не підвело — Адріан справді з Дейрою. Ця думка обпекла гіркотою: виходить, вони з Вікторією зараз умовно «в одному човні», обидві відкинуті чоловіком, який пішов до третьої.

Еліза вагалася, дивлячись у вічі суперниці. У погляді Вікторії читалася дивна суміш зверхності та прихованої, майже мертвої самотності.

— Їду, — коротко кинула Еліза. 

У торговому центрі Вікторія перетворилася на стихію. Вона вибирала сукні, приміряла капелюшки й туфлі, і, здавалося, була по-справжньому щасливою. Еліза, спочатку стримана, поступово втягнулася, допомагаючи підбирати аксесуари та відверто оцінюючи образи.

Згодом вони спустилися в супермаркет за дрібницями. Вікторія повільно йшла між стелажами, з цікавістю розглядаючи продукти, які зазвичай бачила лише поданими на срібних тарілках.

Еліза дивилася на Вікторію і відчувала, ніби вперше з нею познайомилася. Де поділася та крижана королева, що звикла спопеляти поглядом? Можливо, це гормони так химерно змінили її стан, зробивши вразливою. А можливо, це було їхнє спільне горе, з якого Вікторія, здавалося, отримувала якесь збочене задоволення.

Еліза розуміла: Вікторії зараз легше. Вона роками жила в цьому світі зрад, холодних розрахунків і телефонних розмов з «іншими». Вона звикла до цього ритму. А Еліза проходила через це вперше. Кожне слово про нову коханку Адріана входило в неї, як розпечене лезо, тоді як для Вікторії це було просто черговою зміною погоди.

— Тобі боляче, — не запитала, а констатувала Вікторія, спостерігаючи за тим, як Еліза стискає поручень візка. — Це мине. Перший раз завжди здається, що світ руйнується. А потім ти просто купуєш нову сукню і вчишся сміятися в обличчя тому, хто тебе зрадив.

Еліза нічого не відповіла. Лише знизала плечима.

— Давно я не ходила за покупками ось так, просто... — зітхнула Вікторія. З її плечей ніби звалився невидимий важкий тягар. — Знаєш, чого б мені зараз хотілося понад усе?

Еліза очікувала почути про дефіцитне шампанське, але Вікторія прошепотіла:

— Краденого винограду.

Вони обидві замерли на секунду, а потім одночасно зайшлися нестримним сміхом, який зовсім не личив їхньому статусу. Охоронці, що йшли на відстані, здивовано перезирнулися.

Еліза, піддавшись моменту, злодійкувато озирнулася, відщипнула кілька великих іскристих виноградин від грона і непомітно простягнула Вікторії. Та миттєво відправила їх до рота.

— Боже, яке приємне відчуття! — прошепотіла Вікторія, заплющивши очі від задоволення. — Смак ризику значно солодший за сам виноград.

Поки охорона на касі оплачувала гори пакетів, жінки стояли осторонь, тиха усмішка не сходила з їхніх облич.

— Знаєш... я не думала, що ти така, — щиро зізналася Еліза.

Вікторія нахилилася до її вуха і ледь чутно відповіла:

— А я не думала, що ти справді вкрадеш його для мене. Можливо, ми з тобою схожі більше, ніж ти хочеш визнати.