Розділ 38.3

Але замість удару вона відчула, як його рука повільно, майже невагомо, проковзнула їй за спину. Один впевнений рух і застібка червоного мережива піддалася. Еліза відчула раптову прохолоду, а потім його гарячі губи на своїй шиї.

Кожен його поцілунок був як клеймо. Він просувався нижче, до ключиць, приділяючи кожному міліметру її шкіри таку увагу, від якої паморочилося в голові.

— Дивись, до чого тебе доводить ревнощі, — видихнув він їй у шкіру, і в його інтонації чулося хиже торжество. — Твоя лють робить тебе такою… некерованою.

Він не згадував про ту білявку. Зараз для нього існувала лише Еліза. Її тремтіння, її супротив, що танув під його натиском. Він цілував її так, ніби намагався випити весь її гнів, перетворюючи його на чисту пристрасть. Його слова були жорсткими, він висміював її спробу втекти від почуттів, але в кожному звуці відчувалося, як сильно його збуджує цей її виклик.

Еліза відчувала, як страх змішується з солодким вогнем, що розливався по венах. Вона мимоволі вигнулася назустріч його рукам, пальці впилися в краї столу. Вона хотіла зупинити його і водночас благала, щоб він не припиняв цю катувальну близькість.

Адріан відсторонився лише на міліметр, щоб зазирнути їй в очі. Його погляд був темним, як грозове небо, сповненим тріумфу. Він відчував, як дрібно тремтить її тіло під його руками, і це приносило йому майже фізичну насолоду.

— Ну ж бо, Елізо... — прошепотів він, і його гаряче дихання обпалило її губи. — Скажи мені. Чого ти зараз хочеш насправді? Подарувати мені ще один ляпас чи щоб я ніколи не зупинявся?

Еліза вперто мовчала. Вона стиснула пальцями край столу так, що побіліли кісточки. Її гордість все ще боролася з тим всепоглинаючим жаром, який він розпалював у ній. Вона не хотіла давати йому цю перемогу, не хотіла визнавати, як сильно він на неї впливає.

Адріан знову засміявся. Це був тихий, горловий звук. Звук людини, яка точно знає, що виграла.

— Твоє мовчання говорить гучніше за будь-які слова, — констатував він.

Він почав повільно вести долонями по її тілу, ледь торкаючись шкіри кінчиками пальців, ніби вимальовуючи невидимі візерунки. Від цих рухів по її тілу розбігалися іскри. А потім він нахилився нижче. Його язик пройшовся по її шкірі, залишаючи вологий, гарячий слід. Він зупинявся у найчутливіших точках — за вухом, на вигині шиї, біля самого краю мережива, яке ще трималося на її тілі.

Кожна така зупинка була катуванням. Еліза відчувала, як її воля розчиняється, як цукор у гарячій воді.

— Ти така бажана, коли боїшся мене втратити, — знову заговорив він, його голос вібрував прямо біля її шкіри. — Тобі подобається ця влада, яку я маю над тобою? Подобається, що я — єдиний, хто може змусити тебе так тремтіти?

Він продовжував свою «екскурсію» її тілом, не даючи їй перепочинку. Його слова були гострими, він бив по її слабких місцях, підкреслюючи її залежність від цих відчуттів. Страх перед його непередбачуваністю змішувався з диким, первісним збудженням. Еліза мимоволі вигиналася, шукаючи більшого контакту, шукаючи того самого вогню, який вона щойно намагалася загасити своїм гнівом.

Адріан діяв блискавично. Одним різким рухом він розвернув її спиною до себе. Холодна поверхня столу врізалася в її палку шкіру, але цей контраст не протверезив — він лише підкинув дров у багаття, що вирувало всередині. Він одним махом підняв спідницю, і Еліза відчула його гаряче, тверде, велике тіло, яке притиснулося до неї ззаду, не залишаючи жодного міліметра вільного простору.

Вона затамувала подих. Його пальці, наче розпечений метал, повільно ковзали вниз по хребту, зупиняючись там, де все вже палало від нестерпного очікування.

— Хочеш повільно? — його голос, низький і вібруючий, прокотився вздовж її хребта, коли він запустив пальці в саму гущу її жаги. — Чи жорстоко?

Він різко штовхнувся стегнами вперед, змушуючи її відчути всю силу його збудження.

— Хочу... відповідей, — видихнула Еліза, хоча її голос тремтів, зраджуючи її.

— Відповідей? — Адріан розтягнув це слово з іронічним тріумфом, і наступної миті він увійшов у неї. — Ти не знаєш, наскільки я можу бути жорстоким, коли ти так на мене злишся. І лише ти дієш на мене так. Ніхто інший, ніяка жінка немає такої влади наді мною і ніколи не матиме…

Це була його єдина відповідь — владна, безкомпромісна і нищівна. Його рука намотала її волосся на кулак, відкидаючи голову назад. Він більше не стримувався. Кожен його поштовх ставав дедалі жорсткішим, глибшим, вибиваючи з її грудей хрипкі стогони, що відлунювали від стін кабінету.

— Сьогодні я не буду з тобою лагідним. 

Він накрив її рот долонею, придушуючи звуки, але не пристрасть. Йому було байдуже, чи почує їх хтось за дверима. Зараз він насолоджувався своєю абсолютною владою над цією жінкою, яка щойно намагалася виставити йому ультиматум. Темп наростав, стаючи нестерпним. Еліза вже не могла дихати, вона тонула в цій хвилі, де біль змішувався з найвищою насолодою.

Коли напруга досягла критичної точки, Адріан різко розвернув її до себе, не розриваючи контакту. Він підхопив її, притискаючи до грудей так міцно, що вона відчула ритм його серця. Його останній штурм був несамовитим. Еліза впилася нігтями в його напружену спину, лишаючи сліди, і нарешті вибухнула розрядкою. Тепла, густа хвиля прокотилася її тілом, змушуючи її обм'якнути в його обіймах.

За кілька миттєвостей Адріан теж досяг піку, здригнувшись від потужного фіналу, він видав несамовитий рик.

Адріан не поспішав відходити. Важко дихаючи, він притулився лобом до її чола. Піт стікав по його скронях, а в очах все ще палахкотіли залишки пожежі.

Еліза сиділа із заплющеними очима, все ще відчуваючи, як внизу живота пульсує відголосок солодкого болю. Тиша в кабінеті була густою, наповненою запахом пристрасті та перемоги.

— Варто частіше тебе провокувати, — тихо промовив він, і в його короткому смішку відчувалося повне, беззаперечне задоволення хижака, що приборкав свою здобич.