Розділ 38.2

Еліза повільно підвелася, залишаючи його в стані нестерпного очікування, і відступила на крок, насолоджуючись тим, як його обличчя спотворюється від суміші жадання та розгубленості.

Вона зробила крок назад, і стукіт її підборів пролунав у тиші кабінету, як вирок. Еліза поставила ногу в елегантній туфлі на край його стільця, прямо між його розведених стегон, і різким рухом відштовхнула стілець разом із ним, змушуючи Адріана відкинутися на спинку.

Його погляд потемнішав, фокусуючись на її струнких ногах. Еліза, не зводячи з нього очей, повільно підняла спідницю. Пальці впевнено ковзнули по тонкому шовку білизни. Вона зняла її одним плавним рухом і, навіть не дивлячись, відкинула кудись у куток кімнати.

— Моя дівчинка хоче погратися? — голос Адріана став низьким рокотом. Він примружився, насолоджуючись кожною секундою цього видовища. Напруга в його тілі стала майже болісною, а в погляді горів голод хижака, що бачить перед собою ідеальну здобич.

Еліза нічого не відповіла. Вона скинула сорочку, залишаючись у червоному мереживі, зайшла йому за спину й одним впевненим рухом зафіксувала його руки, стягнувши їх вузлом. Адріан лише посміхнувся — він дозволяв їй усе, впевнений, що це лише прелюдія.

Вона обійшла його і повільно сіла на стіл прямо перед його обличчям. Її коліна розійшлися в сторони, відкриваючи Адріану вид, від якого в нього перехопило подих. Його очі жадібно вивчали кожну лінію її тіла, кожен міліметр вологої від збудження шкіри.

— Хто вона? — голос Елізи прозвучав тихо, майже невагомо.

Адріан не одразу зрозумів питання. Він був занадто зайнятий тим, як тьмяне світло підкреслює її жадану частину тіла.

— Я питаю: хто вона, Адріане? — цього разу слова пролунали чітко й різко, наче ляпас.

Він неохоче підвів погляд до її обличчя. Його зіниці були розширені від пристрасті, але в її очах він побачив не жагу, а холодну, розпечену сталь.

— Хто та білявка, Адріане? Ти виставив мене за двері, але сказав, що я маю право питати. Тож… Хто така Дейра? — вона нахилилася до нього, обдавши обличчя ароматом своїх парфумів, але її губи були стиснуті в тонку лінію.

Всередині Елізи вирувало полум'я люті, яке вона майстерно перетворювала на цю катувальну спокусу. Вона бачила, як він хоче її, як він горить — і саме зараз вона збиралася змусити його страждати за кожну секунду її підозри.

Адріан, замість відповіді, лише засміявся. Цей глибокий, дзвінкий сміх пролунав у тиші кімнати, як ляпас. Еліза зціпила зуби так сильно, що аж защеміло.

— Я не хочу її бачити поруч із тобою! — вигукнула вона, дивлячись на Адріана, якого ця гра, здавалося, відверто забавляла. Його очі іскрилися, а вигин губ говорив про повне задоволення.

В одну мить, швидше, ніж вона встигла зреагувати, Адріан зробив різкий рух. Зав'язки на його руках, що здавалися такими надійними, лопнули з тихим тріском. Її блузка розлетілася на шматки, оголюючи груди.

Наступної секунди він притиснув до стільниці свою бажану коханку. Її сідниці вдарилася об холодну поверхню, вибиваючи з неї подих. Позаду Адріана стілець відлетів убік, гуркочучи об стіну.

Раптовий страх пронизав Елізу. Вся її злість миттєво зникла, поступившись місцем паніці. Вона різко замахнулася і, не думаючи, ляснула його по обличчю. Звук був гучним і різким.

Обличчя Адріана відвернулося вбік. Він все ще міцно тримав її, притискаючи до столу всією вагою свого тіла, але одна його рука сіпнулася. І Еліза інстинктивно заплющила очі. Її серце, здавалося, впало на підлогу, і вона зовсім забула, як дихати, чекаючи на удар у відповідь.

— Я… я… вибач…. — її голос здригнувся.

Еліза проклинала в голові свої ревнощі, його вплив на неї і те, що вона повірила неначе значить для нього щось більше…

Адріан повільно повернув голову. Червоний слід від її долоні на його щоці виглядав як тавро, але в його очах не було люті — лише темне, небезпечне задоволення. Він нахилився так низько, що вона відчула жар, який виходив від його шкіри.

— Ти справді думала, що це минеться тобі безкарно? — прошепотів він, і його голос змусив її знову здригнутися.

Він притиснув її до столу ще сильніше, позбавляючи будь-якої можливості для маневру. Еліза заціпеніла. Її дихання стало уривчастим, груди здіймалися, торкаючись його сорочки, а серце калатало десь у самому горлі.

— Адріане… — її голос зірвався, перетворившись на хрипкий благальний шепіт. Вона не знала, чого чекати: спалаху гніву чи чогось значно складнішого.