Розділ 38.1 Блиск «Оніксу» та об'єктивів

Еліза вимірювала кроками приймальню вже тридцять хвилин. Стіни кабінету Адріана були обладнані професійною звукоізоляцією. Там не було ні щілин, ні шансу щось почути.

«Що я роблю?» — запитувала вона себе, зупиняючись перед дзеркалом. Відповідь була гіркою, як полин, і очевидною. Вона ревнувала. Не як партнерка по бізнесу, а як жінка, яку щойно виставили за двері заради когось «важливішого». Ця Дейра... вона була іншою. Від неї віяло не просто красою, а історією, до якої Елізу не допущено.

Раптом двері ліфта відчинилися, і в коридор швидко зайшов головний логіст порту. Він був наляканий, спітнілий із купою роздруківок.

— Мені терміново до пана Кавальєрі! — вигукнув чоловік до секретарки. — Митниця заблокувала «Попіл імперії»! Шейхи вимагають пояснень, вантаж під загрозою конфіскації!

Секретарка розгублено глянула на зачинені двері кабінету. Адріан чітко сказав: не турбувати.

— Я проведу його, — раптом сказала Еліза, виступаючи вперед. На її обличчі з'явилася лукава, майже хижа усмішка. Це був її легальний квиток назад у гру.

— Пані Елізо, але пан Адріан...

— Це питання мільйонів, — відрізала Еліза, забираючи папки у логіста. — Я беру відповідальність на себе.

Вона без стуку відчинила масивні двері.

У кабінеті панувала дивна атмосфера. Дейра сиділа у глибокому кріслі подалі від столу, тримаючи келих з чимось прозорим. Вона виглядала стривоженою і її очі стежили за кожним рухом Адріана. Він якраз стояв біля вікна, щось емоційно доводячи їй упівголоса.

Поява Елізи з логістом змусила їх обох замовкнути. Адріан різко обернувся, його погляд спалахнув роздратуванням, яке миттєво змінилося на професійну зосередженість, щойно він побачив папки.

— Власне, я чекаю на тебе завтра, Дейро, — кинув він через плече, не дивлячись на гостю. — Тоді ти все зрозумієш. А зараз у нас... форс-мажор.

Дейра повільно підвелася з опущеною головою. Вона нічого не сказала, лише ледь помітно кивнула Адріану і вийшла. 

— Кажи! — гаркнув Адріан до логіста.

Чоловік почав плутано пояснювати: митники виявили невідповідність у сертифікатах на підрамники. Вони підозрюють контрабанду деревини, що автоматично веде до повного сканування полотен. А сканування — це кінець.

— Якщо вони просвітять картини, ми втратимо все, — Адріан з силою вдарив кулаком по столу. — Де помилка? Хто готував документи?

Поки чоловіки сперечалися, гарячково шукаючи вихід і пропонуючи неможливі хабарі, Еліза мовчки переглядала роздруківки. Адріан постійно кидав на неї швидкі, запитальні погляди. Він чекав від неї чогось. Він звик, що її розум працює інакше. Але вона мовчала, витримуючи паузу.

— Ми не встигнемо замінити документи в базі, — майже стогнав логіст. — Вантажівка вже на терміналі «А».

— Вантажівку не треба рухати, — раптом спокійно перервала їх Еліза.

Адріан замовк і втупився в неї.

— Що ти пропонуєш?

— Сканування не буде, — спокійно перервала вона хаос. — Якщо митники натиснуть кнопку «пуск», вони підпишуть собі професійний смертний вирок.

Адріан нахмурився, підходячи ближче.

— Про що ти? Це звичайна перевірка.

— Ні, це не звичайна перевірка, якщо на терміналі «випадково» опиниться знімальна група Марко Росса, — Еліза підняла очі на Адріана, і в них спалахнуло лукаве світло. — Я детально вивчала все, що повʼязане з «Оніксом». І ти ж пам'ятаєш, що Росс вже пів року «копає» під начальника цієї митниці? Він шукає будь-який привід, щоб звинуватити їх у корупції та перешкоджанні міжнародному бізнесу.

Адріан почав розуміти, куди вона клонить. Його губи ледь помітно здригнулися в усмішці.

— Марко Росс точно спокуситься на якусь твою пропозицію, — продовжила Еліза, і її голос став впевненішим. — Один дзвінок йому і за десять хвилин біля воріт терміналу «А» будуть три фургони з логотипами його медіахолдингу. Нехай він заявить у прямому ефірі, що отримав анонімку про «безпідставне затримання цінного культурного вантажу з метою вимагання хабаря».

Логіст роззявив рота, а Еліза вела далі:

— Щойно митники побачать мікрофони Росса, вони не те що сканувати, вони особисто відкриють ворота і будуть махати вантажівці вслід хусточками. Ніхто не захоче стати головним героєм вечірнього репортажу Марко Росс про «митне свавілля».

Адріан кілька секунд мовчав, вивчаючи її обличчя.

— Геніально, — коротко кинув Адріан. Він вихопив телефон і швидко набрав номер. — Марко? Це Адріан. Мені потрібна твоя послуга. Прямо зараз. Термінал «А». Твої камери мають бути там через п'ять хвилин... Так, «корупція», «тиск на мистецтво», все як ти любиш.

Логіст вийшов, поглешено видихнувши і Адріан залишився з Елізою наодинці.

— Ти не перестаєш мене дивувати, — голос Адріана став низьким, майже вібруючим. Він злегка схилив голову, не зводячи очей з Елізи.

В його жилах закипала кров і здіймався справжній ураган, який вимагав негайної розрядки. Злість, гнів, полегшення, захоплення, бажання — усе змішалося.

Але Еліза не поспішала. У її погляді не було ніжності — лише гостре, як бритва, роздратування, приховане за маскою спокою. Вона повільно підійшла ближче, відчуваючи, як від нього виходить майже відчутне на дотик тепло. Без жодного слова вона почала розстібати блузку.

Ґудзик за ґудзиком. Її пальці торкалися тканини з убивчою повільністю. Вона бачила, як важко він дихає, як його погляд жадібно ковзає її шкірою, що ставала все більш відкритою. Коли біла тканина нарешті розійшлася, під нею спалахнув червоний мереживний бюстгальтер, такий зухвалий, як її гнів. І пристрасний, як його бажання, яке встигло розпалитися за хвилину.

— Йди до мене, — хрипко видихнув Адріан.

Він не витримав. Його терпіння луснуло, як натягнута струна. Різким, владним рухом він схопив її за талію і ривком посадив собі на коліна, притискаючи до свого збудженого тіла. Він хотів відчути її всю, негайно, розчинитися в цій іскрі.

Еліза відчула його силу, його твердість і те, як сильно він її прагне, але всередині неї все ще палав холодний вогонь образи. Вона поклала долоні йому на груди, але замість того, щоб обійняти, м’яко, проте непохитно відштовхнула його.