Розділ 33. Театр однієї актриси

Вечеря проходила у важкій мовчанці. Вікторія сиділа навпроти Елізи, майже не торкаючись їжі. Її очі були червоними, а руки помітно тремтіли. Адріан був занурений у свої думки, час від часу кидаючи на Елізу схвальні погляди — він сьогодні навчив її закривати черговий етап перевезень.

Наступний день після балу вони також провели в маєтку, сховавшись від усього світу. Але від Вікторії їм не вдалося сховатися. Вона бачила їх, і Еліза відчувала цей погляд. Вона намагалася стримати Адріана, але марно. Він був надто впертим, а її власне бажання влади, можливо, було сильнішим за її обачність.

Раптом Вікторія різко видихнула і схопилася за живіт. Келих із водою перекинувся, заливаючи білу скатертину прозорою плямою, що швидко розповзалася.

— Адріане... — процідила вона крізь зуби, збліднувши як полотно. — Мені... мені боляче. О боже, занадто рано!

Вона почала повільно сповзати зі стільця. Адріан миттєво підвівся. Його обличчя стало кам'яним — страх за майбутнього спадкоємця на мить перекрив усю його холоднокровність.

— Вікторіє! — він підхопив її, не даючи впасти. — Що сталося? Тобі ще два місяці ходити!

— Це... це після тієї розмови з Елізою вранці... — прохрипіла Вікторія, мертвою хваткою вчепившись у його руку. — Вона сказала, що мені тут не місце... що дитина нічого не змінить... я так хвилювалася... Адріане, допоможи!

Еліза злякалася, проте не за себе. Вона відчула гострий, майже паралізуючий страх за Вікторію та її дитину.

Вранці вони з Вікторією справді розмовляли. Це була дивно спокійна бесіда про цілком буденні речі, і Еліза навіть не намагалася торкатися гострих тем. На мить їй здалося, що Вікторія стала до неї прихильнішою, але десь на рівні інтуїції Еліза розуміла: цей спокій не на добро. Тривога посилилася, коли вона помітила, що Вікторія заговорила з нею саме в ту мить, коли Адріан спускався до сніданку. Це виглядало занадто вчасно, занадто продумано.

Передчуття не підвело — розв'язка настала саме за вечерею.

Адріан кинув на Елізу погляд, повний підозри та раптової люті. У його світі «випадковостей» не бувало. Якщо Вікторія каже, що Еліза її тиснула — він готовий був повірити, бо знав амбіції своєї нової партнерки.

Еліза завмерла, впиваючись поглядом у Вікторію. Вона до дрібниць пам’ятала перейми подруги: той землистий колір обличчя, краплі холодного поту, що миттєво виступали на лобі, і, головне — погляд, звернений всередину себе. Справжній біль не залишає місця для театральності.

Вікторія ж кричала занадто... вчасно. Її дихання було частим, але поверхневим, а пальці, що вчепилися в руку Адріана, не біліли від справжньої судоми. Та найголовніше — вона говорила. Чітко, обвинувально, вибудовуючи речення так, щоб вони били в ціль. Жінка, чиє тіло передчасно виштовхує дитину, не здатна так майстерно плести інтриги в паузах між стогонами.

Зрозумівши, що перед нею — бездоганно розіграна вистава, Еліза зробила крок вперед, зберігаючи крижаний спокій.

— Тихше, люба, дихай, — її голос звучав м’яко, з майже материнською ніжністю, хоча всередині все здригнулося від огиди до цієї брехні. Еліза поклала руку на плече Вікторії, відчуваючи лише напруження м'язів, а не той кам’яний ритм, що розриває матку. — Адріане, не стій, допоможи їй лягти на диван. Це не пологи. Це просто спазм від хвилювання.

Вікторія спробувала відштовхнути її руку, але Еліза тримала міцно, дивлячись прямо в очі Адріану.

— Звідки тобі знати?! — вигукнув він, ледь не в паніці притискаючи до себе Вікторію. — Ти не лікар!

— Я знаю, — спокійно відчеканила Еліза, не відводячи погляду. Вона розуміла: якщо зараз просто звинуватить Вікторію у брехні, Адріан їй не повірить. Тому дещиця її власного лукавства була необхідною. — У моєї подруги були такі ж спазми за місяць до пологів. Це фізіологія. Організм імітує біль, коли мозок не справляється з емоціями. Вікторія просто дуже налякана, вона до нестями боїться за малюка. У її стані це... очікувано.

Вікторія застигла. Вона не очікувала, що Еліза так віртуозно «підтримає» її гру, підвівши під неї медичне виправдання.

— Ти кажеш, що це мине? — Адріан почав заспокоюватися, загіпнотизований впевненістю Елізи.

— Так. Це психосоматика. Вікторіє, дихай зі мною. Ось так, — Еліза почала розмірено дихати, змушуючи суперницю мимоволі підлаштовуватися під її ритм. — Все добре. Адріан поруч. Дитина в безпеці. Жодна розмова не варта твого здоров'я, навіть якщо ти щось неправильно витлумачила в моїх словах.

Це був майстерний удар. Еліза не заперечила факт розмови, але подала її як «непорозуміння» з боку вразливої жінки.

За десять хвилин Вікторія вже лежала на дивані, вкрита пледом. Біль «дивним чином» минув. Адріан стояв поруч, але в його погляді вже не було тієї панічної ніжності до Вікторії. Він дивився на Елізу з неймовірним захопленням — як на єдину опору в цьому хаосі.

— Ти врятувала вечір, — тихо сказав Адріан, коли вони нарешті вийшли на терасу, подалі від задушливої атмосфери їдальні. — Я на мить подумав...

— Що я здатна зашкодити дитині? — Еліза сумно посміхнулася, вдивляючись у нічне небо. В грудях усе ще припікало від того, як легко він був готовий повірити в її підступність. — Адріане, я можу боротися за тебе, за вплив, за своє місце в цій імперії. Але я ніколи не піду проти життя.

Вона повернулася до нього, і в її очах блиснув не лише біль, а й розуміння.

— Вікторія зараз занадто вразлива. Їй скрізь вбачаються вороги, і я — перша в цьому списку. Але я лише хочу, щоб ми всі були в безпеці.

Адріан мовчки пригорнув її до себе, ховаючи обличчя в її волоссі. У цей момент він остаточно повірив. Еліза стала для нього не просто коханкою чи партнеркою, а єдиним голосом розуму, здатним втихомирити хаос, що панував у його домі.

А Вікторія, залишена на самоті у їдальні, кусала губи до крові. Смак металу на язиці лише підсилював її лють. Вона зрозуміла, що план провалився з нищівним тріском. Еліза не просто відбилася — вона майстерно використала слабкість суперниці, щоб стати для Адріана ще ціннішою, ніж будь-коли раніше.