Розділ 28. Криваве вино

Ранок почався з напруженого блиску металу та запаху дорогої кави. Адріан був у піднесеному настрої — він любив великі угоди, вони давали йому відчуття абсолютного контролю над світом. Еліза ж почувалася так, ніби під її ногами повільно тліє гніт динаміту.

Вони приїхали до галереї «Ехо» за годину до візиту шейхів. П'ять картин серії «Попіл імперії» вже стояли на спеціальних мольбертах у VIP-залі. Картина номер три — та сама, де не вистачало каменю — виглядала ідентично до інших, але для Елізи вона буквально кричала про її зраду.

— Подивись на них, Елізо, — Адріан підійшов до неї ззаду і поклав руки на її плечі. — Твоя робота з оформлення зробила їх безцінними. 

— Так... вони особливі, — прошепотіла вона, відчуваючи, як пітніють долоні всередині мереживних рукавичок.

Вона заздалегідь підготувала «зброю». На невеликому столику поруч із картинами, де зазвичай стояли напої для гостей, вона вже поставила відкриту пляшку насиченого червоного вина — густого, як кров, і здатного назавжди зіпсувати найдорожче полотно.

— Я підготую келихи, — сказала вона, намагаючись, щоб її голос не тремтів.

Адріан відійшов до вікна, відповідаючи на терміновий дзвінок. Це був її шанс.

Еліза взяла келих і наповнила його до самих країв. Вона підійшла до третьої картини, ніби поправляючи кут підрамника. Серце калатало так гучно, що здавалося, його чути на всю залу. 

«Це заради життя», — промайнуло в голові.

Коли Адріан почав розвертатися, вона зробила різкий, нібито випадковий рух ліктем. Келих вислизнув з її пальців.

Дзень!

Червона рідина яскравим, потворним сплеском розлетілася по полотну «Попелу імперії». Пляма розповзалася миттєво, вбираючись у текстуру фарби, знищуючи композицію і роблячи картину непридатною для продажу прямо зараз.

— О Боже! — скрикнула Еліза, затуляючи рот руками. Вона щиро зблідла, і сльози, які виступили на очах, були справжніми — це були сльози відчаю. — Адріане! Я... я така незграбна!

Адріан кинув телефон. За секунду він був біля неї. Його обличчя стало кам'яним. Він дивився на зіпсовану картину, на розбите скло біля її ніг і на Елізу, яка тремтіла від «шоку».

— Що ти накоїла? — голос його був тихим, але в ньому відчувалася вібрація сталі, що готова вбити.

— Я хотіла перевірити освітлення... я не знаю, як це сталося... воно просто... — вона закрила обличчя руками, імітуючи істерику. — Вибач мені, будь ласка! Це все через хвилювання...

Він схопив її за зап'ястя, досить грубо, змушуючи подивитися на нього. Його погляд вивчав її обличчя, шукаючи найменшу ознаку брехні. Еліза плакала, і її страх перед ним у цей момент був настільки реальним, що він перекрив будь-яку підозру.

— Елізо... ти щойно зірвала угоду на сім мільйонів, — процідив він крізь зуби.

— Ми можемо її відновити! Я сама її відвезу до реставратора! — вигукнула вона. — Я знаю людину, яка зробить це за кілька днів! Шейхи заберуть чотири сьогодні, а цю ми надішлемо пізніше.

Адріан з силою відпустив її руку. Він глибоко вдихнув, намагаючись приборкати лють.

— Приберіть тут все! — крикнув він персоналу, який збігся на звук. — Цю картину — негайно в сховище. Жоден з гостей не має бачити цього сорому.

Еліза спостерігала, як охоронці виносять «поранену» картину. Вона перемогла. Підрамник ніхто не відкриватиме, поки вона «реставрує» полотно. Вона виграла тиждень життя.

— Іди в кабінет, — кинув Адріан, навіть не дивлячись на неї. — Я не хочу тебе бачити, поки не закінчу розмову з покупцями. Ти перетворила мій тріумф на балаган.

Еліза пішла, схиливши голову. Але як тільки вона зачинила двері кабінету, вона притулилася до них спиною і нарешті зробила повний вдих. План спрацював. Але вона знала: Адріан не забуде цей збиток. І ціна, яку він вимагатиме за своє «прощення», може виявитися ще вищою, ніж вартість діаманта.

Через хвилин двадцять VIP-зала галереї наповнилася важким ароматом вина та дорогого тютюну. Шейх Мансур, людина, чиї статки могли б купити невелику країну, не посміхався. Він повільно оглядав чотири вцілілі картини, поки Адріан, зберігаючи зовнішній спокій, пояснював «прикрий інцидент».

— Технічні помилки трапляються, — холодно зауважив шейх, поправляючи золотий годинник. — Але мій експерт, містер Халім, приїхав сюди не для того, щоб дивитися на порожні стіни. Йому потрібна вся серія. Цілісність — це головна умова нашої інвестиції.

Еліза вийшла зі свого сховку.  Їй було страшно, але ще страшніше стояти і не знати, що ж відбувається. Вона стояла в кутку. В тінях, де її не бачили і чула розмову через відчинені двері.

— Звісно, — голос Адріана був рівним, але Еліза знала цей тон. Це був тон затишшя перед бурею. — Картина в сховищі. Вона лише трохи забруднена вином.

— Вино не завадить містеру Халіму перевірити... внутрішню цінність полотна, — шейх зробив акцент на останніх словах. — Принесіть її. Ми хочемо побачити її зараз. Навіть із плямою.

Еліза зайшла до них, намагаючись зберегти маску спокою. Погляд Адріана був не надто схвальним.

— Адріане, полотно ще вологе, реставратор сказав не чіпати... — почала вона, але замовкла під крижаним поглядом чоловіка.

— Принеси. Картину. Зараз, — відрізав Адріан.