Розділ 26. Нічне ралі

 Адріан не зводив з неї очей. Його згода поїхати разом була не жестом підтримки, а перевіркою. Еліза відчувала це кожною клітиною тіла.

— Їдь першою, люба, — кинув він, обертаючи на пальці ключі від свого позашляховика. — Подивимося, на що здатна твоя нова іграшка в екстрених умовах.

Еліза застрибнула в білосніжне купе. Руки тремтіли так, що вона ледь вставила ключ. Вона знала: якщо Адріан зайде в майстерню разом з нею і побачить там Моро, версія про «прорвану трубу» розсиплеться як картковий будиночок. Їй потрібно було виграти хоча б п'ять хвилин. П'ять хвилин, щоб попередити Яна або відволікти капітана.

Вона рвонула з місця, здіймаючи гравій. Адріан не відставав. Його фари в дзеркалі заднього виду світили як очі вовка, що переслідує здобич.

«Думай, Елізо, думай!» — билося в голові.

Раптом її осяяло. За два кілометри до галереї був старий залізничний переїзд. Вона пам’ятала, що саме в цей час його часто перекривали на тривалі нічні маневри товарних потягів, змушуючи водіїв покірно чекати, або робити величезне коло в об'їзд.

Вона кинула швидкий погляд на годинник на приладовій панелі. Цифри холодно миготіли.

«Ось і зараз він має закриватися…» — майнула думка, що стала її єдиним шансом.

Еліза до упору витиснула педаль газу в підлогу. Спорткар відгукнувся хижим ревом, і колосальна потужність двигуна буквально втиснула її в шкіряне крісло. Стрілка спідометра стрімко поповзла вправо, а нічне місто за вікном перетворилося на розмиті смуги неонового світла.

Адріан, побачивши її маневр, лише додав швидкості — він любив азарт. Але Еліза грала не в гонки, вона грала зі смертю.

За мить до переїзду вона побачила, як загорілися червоні вогні семафора. Шлагбаум почав повільно опускатися. Еліза не загальмувала. Навпаки — вона заплющила очі й пролетіла колії за частку секунди до того, як важка залізна балка відрізала Адріана від неї.

Вона бачила в дзеркалі, як він різко загальмував. Вона виграла час.

Біля галереї вона була за три хвилини. Вискочивши з машини, вона побачила світло в імпровізованій студії. Моро стояв спиною до дверей, гортаючи папку. Ян, блідий як полотно, тримався за край столу.

— Капітане! — вигукнула Еліза, влітаючи всередину. — Яка приємна зустріч у такий пізній час.

Моро повільно обернувся, і в його очах заблищала іронія. Він був одягнений не звично для Елізи. Вона вперше бачила капітана без форми, лише у цивільному пальто і брюках, які не пасували до його звичного офіційного образу. Тепер він виглядав просто як людина, а не як закон у плоті, і це додало їй несподіваної впевненості.

— Пані Елізо? Труби, кажуть, прорвало? Щось я не бачу тут води.

Вона зробила глибокий вдих. Без мундира він здавався вразливішим, і цим варто було скористатися.

— Саме так, — вона швидко підійшла до столу, накриваючи своєю рукою папку, яку він тримав. — Якраз перед вашим приходом Ян повідомив, що це була помилкова тривога — просто несправність датчика. Але оскільки ви вже тут...

Еліза зробила крок вперед, скорочуючи дистанцію до мінімуму. Вона нахилилася ближче до Моро, так що він міг відчути аромат її дорогих парфумів, і понизила голос до ледь чутного шепоту.

— Адріан їде сюди, — промовила вона, і в її очах промайнув справжній, непідробний острах. — Він у нестямі від люті, бо я зірвала нашу вечерю через цей ваш раптовий візит.

Моро злегка підняв брову, зберігаючи спокій.

— У мене є офіційний ордер, Елізо. Все законно.

— Законно? — Еліза видала коротку, гірку усмішку, в якій читалася майже зневага. — Ви ж знаєте, Моро, що для Адріана закон — це те, що він пише сам.

Вона заглянула йому прямо в очі, і заговорила тихіше:

— Так, у вас є папірець. Але де ваша підмога? Де група супроводу? Де ще люди? І де врешті-решт форма? Можу припустити, що ви зараз не на службі, а дієте на власний розсуд... поза виконанням. І якщо Адріан застане вас тут, коли ви посеред ночі порпаєтеся в моїх особистих речах без свідків — це миттєво стане особистим.

Вона на мить замовкла, даючи йому можливість усвідомити масштаб загрози.

— Ви справді хочете офіційної перевірки чи прагнете оголосити війну людині, яка фінансує половину цього міста? Щойно він увійде, я скажу, що ви мені погрожували. І повірте, йому буде байдуже на ваш ордер — він просто розчавить вашу кар'єру за те, що ви налякали його жінку. Ідіть зараз, поки ще можете вийти через двері, а не через скандал у газеті.

Моро завагався. Він знав, що Адріан — людина, яка не прощає заступів за межі. В очах капітана, позбавлених тіні від кашкета, промайнуло щось схоже на визнання, і цей погляд був прикутий до Елізи. Без суворого коміра кітеля, який зазвичай тримав його поставу та емоції в залізних лещатах, ця раптова щирість здавалася майже інтимною.

Та вона так і не збагнула: це була шана її силі чи мовчазне підтвердження її причетності? Тепер, коли між ними не стояла службова форма, Елізу пройняв холод: чи не стане її проникливість причиною того, що вона перетвориться на його головну мішень?

— Яне, швидко винеси те полотно, про яке ми говорили, — кинула вона художнику, роблячи йому шалений знак очима. — Те, що ми готуємо як «сюрприз» для благодійного фонду поліції.

Ян, миттєво зорієнтувавшись, вихопив з-під носа Моро ті самі небезпечні ескізи, накриваючи їх чистим полотном.

Через хвилину на вулиці почувся вереск гальм. Адріан увійшов до майстерні повільно, його погляд обійшов приміщення, зупинившись на Моро. Напруга в повітрі стала майже фізичною.

— Капітане Моро? — Адріан підняв брову. — Ви теж приїхали латати труби?

— Пан Адріан, — Моро холодно кивнув. — Я просто перевіряв інформацію про... порушення пожежної безпеки в галереях. Вже йду, але завтра знову повернусь.

Коли Моро вийшов, Адріан підійшов до Елізи. Він взяв її за підборіддя, змушуючи дивитися собі в очі.

— Ти дуже швидко їздиш, люба. І дуже вчасно з’являєшся там, де «прориває труби».

Еліза затамувала подих. Вона відчувала, як серце калатає об ребра.