Розділ 17. Наслідки, які варто оминути

Вона ледь встигла вийти в основну залу, де в повітрі ще витав аромат дорогого парфуму та шампанського, як важкі вхідні двері галереї відчинилися, впускаючи всередину потік сирого нічного повітря. Але це були не гості, що запізнилися.

Троє чоловіків у строгих сірих костюмах, чия поява миттєво розрізала святкову атмосферу, впевнено пройшли повз розгублену охорону, навіть не сповільнюючи крок. В їхніх руках сухо зблиснули жетони. Позаду них, наче тінь, стояв капітан поліції Моро. Це була людина з висіченим із каменю обличчям і крижаним поглядом, про яку в місті шепотіли лише одне: Моро — єдиний, кого Адріан ще не встиг, або не зміг купити.

Його присутність у цій залі, серед полотен та кришталю, виглядала як оголошення війни. Еліза відчула, як холод від підлоги піднявся до самого серця. Моро не дивився на картини — він дивився прямо на неї, ніби вже знав, що саме заховано за ідеальним шаром лаку. Його обличчя з мертвотно-блідою шкірою здавалося висіченим із каменю, а розпатлане вугільно-чорне волосся спадало на чоло, додаючи його погляду дикої, некерованої гостроти. У цій неохайності зачіски було щось зловісне — наче він щойно вийшов із бою, де переміг, навіть не захекавшись

— Пані Елізо, — Моро зняв кашкет. — Нам надійшов сигнал про невідповідність митних декларацій вашої останньої поставки. Ми маємо право на огляд приміщення.

Серце Елізи пропустило удар. Адріан стояв біля бару, спокійно спостерігаючи за сценою з келихом віскі. Він не поворухнувся, ніби перевіряючи її: чи зламається вона зараз, чи стане його гідною парою?

— Капітане, — Еліза виступила вперед. Її голос був рівним, як лінія горизонту. — Я ціную вашу пильність, але ваші «сигнали» зазвичай приходять від людей, які не можуть дозволити собі навіть рамки від цих картин.

— Ми перевіримо полотна, пані, — сухо відрізав Моро, ігноруючи її спробу ввічливого спротиву. — Почнемо з тих робіт, що прибули сьогодні.

По залі прокотився приглушений шепіт. Гості, які ще хвилину тому обговорювали техніку мазка, тепер витягували шиї, не приховуючи хижого зацікавлення. У повітрі зависло важке передчуття катастрофи; багатії люблять видовища, особливо коли йдеться про падіння когось настільки могутнього, як Адріан.

Поліцейські впевнено попрямували до підсобки — серця галереї. Еліза глянула на Адріана. І побачила, як він ледь помітно напружився. Його постава залишалася бездоганною, але м’яз на щелепі здригнувся — єдина ознака того, що він теж людина.

Це був момент істини. Еліза відчула, як кров відринула від обличчя, а в горлі пересохло. Якщо вони знайдуть ті рами, якщо хоча б один сканер пройдеться по полотнах — це кінець. Не буде ні блискучих аукціонів, ні «корони королеви», лише холодні стіни камери. Для обох.

Паніка почала застилати очі, але інстинкт виживання виявився сильнішим. Не даючи собі часу на роздуми, Еліза швидко пішла напереріз поліцейським, перегороджуючи шлях до підсобки.

— Капітане, зупиніться. Ви збираєтеся торкатися робіт Латинської Америки голими руками? Кожна з цих картин застрахована на суму, яка перевищує бюджет вашого відділку за десять років. Будь-яка мікротріщина на лаку — і ви особисто будете виплачувати збитки до кінця життя.

Вона зупинилася прямо перед дверима підсобки, заблокувавши вхід.

— Якщо ви хочете огляду — викликайте ліцензованого експерта з міністерства культури. Я надам усі документи. Але зараз... — вона зробила паузу, намагаючись дивитися Моро прямо в очі з такою зневагою, якої навчилася в Адріана. — Зараз ви або показуєте мені підозру на конкретний злочин, або виходите звідси. Мої гості дуже впливові люди, і вони не люблять, коли їхній вечір псують. 

Моро завагався. Він бачив перед собою не тендітну художницю, а залізну леді, за спиною якої стояла тінь найнебезпечнішої людини міста.

— Ми повернемося з експертом, пані Елізо, — процідив він. — Слідкуйте за своїми «рамами».

Коли поліція залишила приміщення, в залі запала тиша. Адріан повільно підійшов до Елізи. Він поставив келих на столик і провів тильною стороною долоні по її щоці.

— Ти була неймовірною, — прошепотів він. — Ти захистила мене. Свій бізнес. І… нас.

— Я захистила себе, — холодно відповіла вона, хоча всередині все тремтіло.

Адріан усміхнувся, задоволений її відповіддю.

***

Тієї ночі, лежачи в ліжку поруч із Адріаном, Еліза дивилася в стелю. Вона зрозуміла: щоб вижити з дияволом, треба самою стати трохи дияволом. Вона більше не була жертвою. Вона стала гравцем.

Від автора: 

Дорогі читачі! Буду вдячна за лайк, підписку або коментар. Це найкращий сигнал, що історія вам подобається і її варто продовжувати. Дякую, що ви зі мною!

Капітан поліції Моро