Розділ 9. Танці на лезі бритви

Маєток на узбережжі нагадував закриту фортецю. Озброєна охорона, чорні лімузини та запах моря, змішаний з ароматом дорогого тютюну. Еліза вийшла з машини, відчуваючи, як морський бриз холодить її оголені плечі. Чорна шовкова сукня з глибоким розрізом, лямки якої спадали на плечі сиділа на ній як обладунок, а рубін на шиї палав, наче відкрита рана.

Адріан підійшов до неї, поправив рукав свого ідеального смокінга і поклав руку їй на поперек. Його пальці були настільки гарячими, що вона майже відчувала, як вони пропалюють тонку тканину.

— Пам'ятай, що я казав, — прошепотів він, і в його голосі більше не було пристрасті, лише лід. — Ти — моя королева. Дивись на всіх так, ніби вони — пил під твоїми підборами.

Зала була наповнена людьми, чиї імена не називали вголос. Тут був Марко Росс, старий медіамагнат із очима акули, та Віктор Варга, людина, про яку казали, що він тримає в кишені весь порт.

Все це їй пояснював Адріан, шепочучи на вухо.

Еліза відчула, як по спині пробіг холодок. Вона була в лігві звірів, і єдиним, хто міг її захистити, був чоловік, який сам був небезпечнішим за них усіх.

— О, Адріане, — Марко Росс підійшов до них. 

Це був чоловік невизначеного віку з обличчям, що нагадувало пергамент, натягнутий на череп. Його сиве волосся було ідеально зачесане назад, а дорогий італійський костюм сидів на ньому так бездоганно, що здавався частиною його шкіри. Але найгіршими були очі — водянисто-блакитні, холодні й абсолютно нерухомі, як у риби, що спостерігає за здобиччю крізь товщу води.

Він підійшов впритул, тримаючи келих віскі. Його погляд миттєво прилип до Елізи. Це не було звичайне захоплення чоловіка вродливою жінкою. Це було щось безсоромне, майже клінічне вивчення. Він повільно провів очима по лінії її декольте, затримався на рубіні, що палахкотів на шиї, і нарешті зупинився на обличчі. Еліза відчула себе експонатом під мікроскопом.

— Ти завжди мав смак до рідкісних речей, Адріане, — промовив Росс скрипучим, але владним голосом. — Але ця… вона справді витвір мистецтва. Дивовижна чистота. Я б навіть сказав — стерильність.

Він зробив ковток віскі, не зводячи з неї очей, і Елізі здалося, що він щойно оцінив її ринкову вартість.

— Скажи мені, люба, — звернувся він прямо до неї, ігноруючи Адріана, — як воно: бути частиною такої приватної колекції? Чи не занадто тісно вам у золотій клітці нашого друга?

Адріан майже не відреагував. Його обличчя залишалося кам'яною маскою спокою, а рука на її попереку не здригнулася ні на міліметр. Він дивився на Росса з тією поблажливою байдужістю, з якою дивляться на вуличного фокусника: професійно, але без інтересу. Для нього Марко не перейшов межі, він лише грав свою роль старого інтригана.

Еліза відчувала, як її серце калатає в горлі, але страх раптом змішався з чимось іншим — азартом. Вона відчула силу своєї позиції.

— У золотій клітці завжди затишно, пане Росс, — тихо промовила вона.

І замість того, щоб дивитися крізь нього, як наказав Адріан, вона ледь помітно, майже невловимо всміхнулася. Це була холодна, граціозна усмішка жінки, яка знає, що вона головний приз у цій залі. Вона на секунду затримала погляд на очах медіамагната, дозволяючи йому побачити в собі не просто експонат, а живу загрозу.

Марко Росс задоволено хмикнув, оцінивши її зухвалість, але в ту ж мить Еліза відчула, як пальці Адріана стиснулися з такою силою, що під тканиною сукні напевно залишиться слід.

— Її звати Еліза, Марко, — голос Адріана став на тон нижчим. Він не просто представив її, він провів кордон. — І вона не «річ». Вона — мій новий партнер.

— Партнер? — Варга, який стояв поруч, хрипко засміявся. — Таке тендітне створіння у нашому брудному світі? Елізо, ви, мабуть, дуже смілива дівчина. Або дуже… довірлива.

Віктор Варга був нижчим за Адріана, але його статура вражала своєю масивністю. Він не був товстим у звичному розумінні, швидше, він був «широким» чоловіком, чия щільна повнота лише підкреслювала його владу. Темно-русяве волосся, легко неголені борода, що додавала шарму й статусу.

Варга підійшов ближче, порушуючи межу особистого простору. Він простягнув руку, ніби хотів торкнутися рубіна на її шиї.

— Який колір. Такий самий, як у вина… чи крові. Адріане, ти не проти, якщо я запрошу твою супутницю на танець? Тут занадто багато розмов про гроші, а така краса заслуговує на рух.

Еліза відчула, як пальці Адріана на її спині напружилися. Його хватка стала майже болючою. Вона глянула на Адріана — його вилиці загострилися, а в очах спалахнув такий темний гнів, що їй стало важко дихати. Це була не просто образа — це була територіальна лють.

— Еліза не танцює з незнайомцями, Вікторе, — відрізав Адріан. Його рука перемістилася з її талії на потилицю, владно притягуючи її до себе. — Особливо з тими, хто не вміє тримати руки при собі.

— Ну що ти, ми ж старі друзі, — Варга посміхнувся, але його очі залишалися холодними. Він навмисно затримав погляд на губах Елізи. — Вона занадто гарна, щоб ховати її в тіні. Знаєш, Елізо, якщо Адріан колись перестане цінувати вашу «лояльність»… мій дім завжди відчинений.

Адріан зробив крок вперед, закриваючи Елізу своїм тілом. Атмосфера в залі миттєво змінилася. Музика ніби стала тихішою, а гості почали озиратися.

— Ще одне слово, Вікторе, і наша угода по порту згорить разом із твоїми терміналами, — процідив Адріан. — Іди випий води. Ти забагато на себе береш.

Варга підняв руки в примиряючому жесті, але в його погляді читався виклик. Він відійшов, залишивши по собі важкий запах дорогого, але занадто різкого, одеколону.

Адріан різко розвернувся до Елізи. Він схопив її за лікоть і повів у бік тераси, подалі від натовпу. Коли вони опинилися в тіні колонад, він притиснув її до кам'яної стіни з такою силою, що вона мимоволі зойкнула.

— Ти йому усміхнулася, — прошипів він.

Еліза здригнулася, ніби від ляпаса.

— Я ж наказував! Хіба так важко робити, як сказав? Тут не звичайні люди, і така легковажність дратує!