Розділ 8. Опік під шкірою

Еліза відчувала себе натягнутою струною, яка ось-ось лусне. Останні кілька днів промайнули як п’ять хвилин у тумані: нескінченні папери, її підписи на документах і той візит до приватної клініки. Адріан «порадив» пройти повне обстеження. Кожен аналіз, кожен огляд був задокументований і надісланий йому особисто. Він перевірив її так само ретельно, як перевіряв справжність антикваріату перед покупкою. Тільки після того, як він отримав ідеально чистий медичний звіт, він дозволив собі торкатися її без жодних бар'єрів.

Вечір перед великою зустріччю був важким, як грозове небо. Адріан прийшов до галереї, коли останні працівники пішли. Він не став нічого говорити — просто підійшов до дверей і повернув ключ, не зводячи з неї очей. Цей звук металевого клацання відлунив у пустому залі, як початок зворотного відліку.

— Завтра ти станеш моїм обличчям, Елізо, — почав він, наближаючись. — Ти стоятимеш поруч із людьми, які вирішують долі міст. І ти не маєш права на жодну помилку.

Він схопив її за талію, ривком притягуючи до себе. Його поцілунок був агресивним, настирливим, він пахнув кавою та холодним вітром. Еліза спершу напружилася, але вже через мить її руки мимоволі вчепилися в його плечі. Вона мала б ненавидіти його за цей тиск, але натомість відчувала солодке запаморочення. Влада, якою він дихав, і брудні гроші на рахунках галереї діяли на неї як сильна речовина, що знімає всі моральні заборони.

Адріан відірвався від її губ лише на секунду, щоб прошепотіти:

— На зустрічі ти не говориш про фінанси. Твоя робота — бути прекрасною ширмою. Посміхайся, коли я киваю. Мовчи, коли я дивлюся на тебе. Ти — моє мовчазне «так».

Еліза важко дихала, дивлячись у його темні очі. Вона відчула, як по тілу розливається небезпечне тепло. Вона більше не хотіла тікати.

— Мовчазне «так»? — вона ледь помітно всміхнулася, і в цій посмішці було стільки ж виклику, скільки й покори. — Ти так боїшся, що я відкрию рота і затьмарю твою велич, Адріане? Чи тобі просто подобається думати, що ти купив мою тишу разом із цими стінами?

Вона повільно провела нігтями по його потилиці, змушуючи його напружитися.

— Я буду твоєю ширмою. Але не дивуйся, якщо за цією ширмою я почну вивчати твої карти краще, ніж ти сам. Мені подобається цей бруд... він пасує до моїх нових прикрас.

Він знову впився в її рот, цього разу пристрасніше. Його рука ковзнула під піджак, обпалюючи шкіру. Еліза відчула, як серце калатає десь у горлі. Вона ловила кожне його слово, кожен рух. Їй починало подобатися, як він керує нею, як він заповнює собою весь простір. Це було неправильно, це було небезпечно, але цей блиск його світу — світу великих ставок і повної безкарності — манить її сильніше, ніж вона готова була визнати.

— Ти будеш на висоті, — він відсторонився, важко дихаючи, і його очі заблищали темним вогнем. — Бо ти тепер частина мене. Моє продовження. 

Він знову притягнув її до себе, накриваючи її губи своїми в довгому, вимогливому поцілунку. Еліза відчувала, як її воля тане. Вона знала, що він монстр. Але в цю мить вона хотіла бути монстром разом із ним.

— Я впораюся, — прошепотіла вона в його шию, вдихаючи аромат його парфуму, який став для неї солодшим за будь-які квіти.

Він посміхнувся. Адріан бачив, що пастка, яку він так старанно вибудовував, нарешті зачинилася: вона почала його кохати. Це була та сама безумовна відданість, яку неможливо купити за жодні три мільйони на рахунку.

Але в цю хвилину він відчув дещо нове — ледь помітний, гострий укол десь під ребрами. Його власна усмішка на мить застигла. Він звик володіти речами, фігурами, людьми, але зараз він усвідомив, що його потяг до Елізи перестав бути просто розрахунком. Вона ставала для нього чимось більшим, ніж «ідеальним фасадом». І ця раптова непередбачувана прив'язаність до своєї «здобичі» дратувала його так само сильно, як і збуджувала.

Адріан сильніше стиснув її талію, ніби намагаючись силою придушити це нове почуття всередині себе.

— Яка ж ти спокуслива, моя Еліза, — прохрипів він їй у губи, і в його голосі вперше прозвучав не лише наказ, а й приховане благання, яке він ніколи б не визнав вголос. — І я нікому не дозволю тебе зламати.

Еліза підняла на нього очі, у яких страх переплітався з обожнюванням. Вона ледь помітно нахилила голову, вивчаючи його обличчя, і прошепотіла:

— Крім тебе самого?

Адріан завмер. Його погляд потемнішав, стаючи майже чорним. Замість відповіді він грубо притягнув її за потилицю до себе, впиваючись у її губи поцілунком, який був водночас і покаранням за її проникливість, і визнанням її правоти.

Він не збирався заперечувати. Бо вони обидва знали відповідь. 
 

Від автора:

Графік оновлень понеділок-субота о 00:00. Підписуйтесь і добавляйте в бібліотеки, щоб не пропустити нові розділи ❤️