Розділ 6. Кривавий рубін

День закінчувався, коли Адріан зачинив вхідні двері галереї на засув. Світло в залі пригасло, залишаючи лише м'яке підсвічування над центром залу. Він підійшов до Елізи, тримаючи в руках оксамитовий футляр кольору нічної тіні.

— Ти сьогодні добре попрацювала, — промовив він, зупиняючись за крок від неї. — Мільйони люблять тишу, і ти дала їм її. Але я не люблю, коли мої активи виглядають бідно.

Він відкрив футляр. На чорному атласі лежало масивне золоте кольє складене з ланок і витончених візерунків, у центрі якого палав величезний, як крапля свіжої крові, рубін. Світло ламп заплуталося в його гранях, кидаючи червоні відблиски на обличчя Елізи.

— Це… занадто, — прошепотіла вона, боячись навіть торкнутися каменя.

— Це — аванс, — Адріан дістав кольє, підійшов ззаду і застебнув його на шиї. Холодне золото обпекло шкіру. Його пальці затрималися на її потилиці, злегка стиснувши її. — Через три дні відбудеться закрита зустріч. Дуже серйозні люди, дуже великі гроші. Ти будеш там зі мною. У цій прикрасі… і більше ні в чому, що могло б приховати твоє хвилювання.

Він розвернув її до дзеркала. Еліза дивилася на своє відображення: налякані очі, бліда шкіра і цей агресивний, кривавий камінь, що здавався тавром господаря.

— Ти виглядаєш як королева, якій щойно подарували королівство, — його голос став нижчим, він поклав руки їй на плечі. — Ти знаєш, як треба дякувати за таку щедрість?

Еліза відчула, як у горлі пересохло. Вона бачила його погляд у дзеркалі. Такий владний, нетерплячий і доволі темний. Вона знала, чого він чекає. Це була не просто подяка за сукню чи гроші, це було підтвердження її нової ролі в його житті.

Вона повільно опустила погляд на його губи. Серце калатало так, що дихання збивалося. Зібравши залишки сміливості, Еліза почала розвертатися до нього, тягнучись для невпевненого, майже благального поцілунку.

Але Адріан не дозволив їй цього.

Коли її губи були вже за міліметр від його, він раптово перехопив її обличчя. Його рух був різким і безжальним. Одним сильним ривком він підхопив її за стегна і посадив на край масивного столу, змітаючи частину паперів на підлогу.

Еліза зойкнула, вчепившись у його плечі, щоб не впасти.

Адріан не поспішав цілувати її. Натомість він дивився на неї з висоти свого зросту, насолоджуючись її безпорадністю. Потім, не зводячи з неї очей, він повільно підніс руку до свого рота. Він облизав пальці, неквапливо, зухвало, і вона побачила, як у його очах спалахнуло чисте хижацьке задоволення.

— Ти ще не навчилася брати те, що хочеш, Елізо, — прохрипів він.

Його мокра долоня ковзнула вниз, по спідниці. Еліза затамувала подих, коли відчула, як його гарячі пальці спускаються нижче, пробираючись під тканину і торкаючись оголеної шкіри.

— Я сам покажу тобі, де твоє місце.

Від дотику його вологих, гарячих пальців до ніжної шкіри між ніг. Елізу прошило розрядом струму. Вона мимоволі вигнулася в спині, відкидаючи голову назад, а пальці на його плечах судомно стиснули дорогу тканину піджака.

— Дивись на мене, — наказав він. Це було не прохання, а наказ, якому вона не могла опиратися.

Еліза розплющила очі, зустрічаючись із його темним, майже чорним поглядом. Адріан діяв повільно, з садистською методичністю. Його рука піднялася вище, туди, де кожна клітина її тіла вже благала про цей контакт. Коли він нарешті знайшов центр її задоволення, Еліза видала короткий, хрипкий стогін, що застряг у неї в горлі.

Його пальці почали ритмічний, впевнений танець. Він працював ними віртуозно, наче перебирав струни дорогого інструмента, знаючи точно, коли натиснути сильніше, а коли лише ледь торкнутися, зводячи її з розуму.

— Ти так сильно цього хотіла, чи не так? — прошепотів він, нахиляючись так близько, що його губи майже торкалися її губ, але він все ще не давав їй поцілунку. — Ти хотіла відчути мене ще там, за столом, під поглядом моєї дружини.

Еліза не могла відповісти. Її світ звузився до цієї точки дотику. Вона відчувала себе воском, що плавиться під його вогнем. Кожен рух його пальців — вологих, впевнених, безжальних — вимивав із її голови останні думки про мораль чи безпеку. Вона просто тонула в ньому, відчуваючи, як перша хвиля насолоди починає підніматися зсередини, готова розірвати її на шматки.

Він відчував, як вона стає м'якою і підкореною, як її тіло зрадницьки відгукується на кожен його рух. Адріан трохи пришвидшив темп, додаючи глибини. 

У той момент, коли світ навколо Елізи почав розпадатися на спалахи, а м’язи на стегнах напружилися в очікуванні неминучого вибуху, Адріан різко висмикнув руку.

Тиша, що запала в кабінеті, була оглушливою.

Еліза завмерла з розкритими губами, її груди важко здіймалися, а пальці все ще судомно стискали лацкани його піджака. Вона відчувала себе так, ніби її скинули з обриву, але забули дати дно. Порожнеча всередині була майже фізично болючою.

— Адріане… — її голос був хрипким, невпізнанним, повним відчаю.

Він повільно випрямився, дивлячись на неї зверху вниз. На його обличчі не було ні краплі того хаосу, який зараз роздирав її зсередини. Він спокійно дістав шовкову хустинку з кишені й почав витирати пальці — повільно, ретельно, наче прибирав за собою після брудної, але необхідної роботи.

— Не так швидко, люба, — промовив він, і його голос знову став тим самим холодним металом. — Насолода, як і гроші, має бути заробленою. Сьогодні ти отримала лише аванс.

Він зробив крок назад, розриваючи інтимність простору. Еліза залишилася сидіти на столі — розхристана, з потеклим макіяжем і тремтячими колінами. Вона почувалася роздягненою більше, ніж якби була без одягу.

— Решту ти отримаєш тоді, коли я буду впевненим в тобі.

Адріан розвернувся і пішов до дверей, навіть не озирнувшись, знаючи, що залишає за собою жінку, яка тепер зробить що завгодно, аби він просто повернувся і закінчив те, що почав.

Від автора:

Дорогі читачі! Буду вдячна за лайк, підписку або коментар. Це найкращий сигнал, що історія вам подобається і її варто продовжувати. Дякую, що ви зі мною!