Розділ 4. Гіркий смак тріумфу

Коли двері його масивного позашляховика зачинилися, відсікаючи дощ і світло маєтку, в салоні запала важка, майже фізична тиша. Еліза сиділа, втиснувшись у шкіряне сидіння, все ще відчуваючи на коліні жар його руки.

Адріан не поспішав заводити двигун. Він сидів у напівтемряві, і лише вогники панелі приладів підсвічували його різкі вилиці та темні, як ніч, очі.

— Ти була ідеальною, — нарешті вимовив він. Його голос був тихим, але в ньому відчувалася небезпечна вібрація.

— Я… я дуже старалася, — прошепотіла Еліза, не сміючи повернути голову. — Ваша дружина… вона дуже розумна. Мені здалося, вона запідозрила, що ви…

Раптово Адріан простягнув руку і схопив її за підборіддя, грубо розвертаючи до себе. Його пальці впилися в її шкіру, змушуючи її здригнутися.

— Вона запідозрила лише те, що я їй дозволив, — відрізав він. Він притягнув її обличчя ближче, так що їхні носи майже торкалися. — Ти так гарно червоніла. Так майстерно впустила ту кляту виделку. Твій страх був настільки натуральним, що я сам ледь не повірив у твою безпорадність.

Він провів великим пальцем по її нижній губі. Еліза напружилися не знаючи чого очікувати.

— Ти — моя маленька талановита брехуха, Елізо. Ти виглядала як побите цуценя, і Вікторія це проковтнула. Вона думає, що ти — всього лише порожній флакон, який я наповнюю своїми брудними грошима.

— Але це ж так і є? — її голос надломся. — Я і є цей флакон. Ви самі так сказали.

Адріан видав короткий, сухий смішок. Він нахилився до її шиї, і вона відчула, як він глибоко вдихає її аромат, ніби хижак, що насолоджується здобиччю перед тим, як розірвати її.

— Не зовсім. Ти значно цінніша, бо ти тепер моя. Я люблю, коли мої інструменти мають таку гарну обгортку. Ти витримала цю вечерю, не зламалася під її поглядом. За це ти заслуговуєш на нагороду… або на покарання за те, що змусила мене так довго чекати, поки ти тремтіла перед нею.

Він іншою рукою потягнув її за волосся на потилиці, змушуючи її вигнути шию. У його погляді не було любові, лише темна, неконтрольована одержимість.

— Ти була такою жалюгідною там, за столом, — процідив він, і вона відчула жар його тіла. — Справжнє маленьке звірятко, яке загнано в кут. Мені хотілося поставити тебе на коліна прямо там, на цей холодний мармур, і показати, чия ти насправді. Щоб ти пам'ятала кожним нервом.

Він перехопив її підборіддя, змушуючи дивитися прямо в його темні, нещадні очі.

— Скажи мені, Елізо… Тобі ж сподобалося відчувати мої пальці, поки вона дивилася прямо в очі? Вдавати невинність, задихаючись від солодкого присмаку зради? Ти ж згорала від кожної секунди цієї гри прямо в неї під носом.

Він зробив паузу, насолоджуючись її важким диханням. Його погляд опустився на її губи.

— Ти вже не та галеристка, що була вчора вранці. Ти — моя спільниця. І тобі це подобається так само сильно, як і мені.

Еліза мовчала, її зіниці розширилися від суміші страху та пристрасті, яку вона не могла придушити. Вона відчувала себе приниженою, але водночас дико, хворобливо живою.

— Відповідай, — наказав він, злегка посиливши хватку на її волоссі.

— Так… — видихнула вона, заплющуючи очі. — Так, пане Адріане.

— Хороша дівчинка.

Він відпустив її так різко, що Еліза по інерції вдарилася спиною об сидіння. Адріан, наче нічого й не було, спокійно поклав руки на кермо. Салон автомобіля заповнив низький гул двигуна, що прокинувся під капотом.

— Ти засвоїла урок, — кинув він, не дивлячись у її бік. — Ідеальний фасад. Продовжуй грати цю роль, і я зроблю тебе королевою цього міста.

Він нарешті повернув голову, і в тьмяному світлі панелі приладів його очі здалися двома холодними лезами.

— Але знай, Елізо: королеви в моїх шахах ходять лише так, як дозволяю я.

Він натиснув на газ, і машина рвонула в темряву дощу. Еліза дивилася у вікно на розмиті вогні міста, а всередині неї в цей момент щось остаточно померло. Те, що було наївною дівчинкою. І народилося щось нове. Те, що згодом свідомо чи ні, але забере у цього чоловіка найцінніше...

Від автора:

Дорогі читачі! Буду вдячна за лайк, підписку або коментар. Це найкращий сигнал, що історія вам подобається і її варто продовжувати. Дякую, що ви зі мною!