13. Велике розчарування

Маргарита

На благодійну новорічну вечірку зібралася сила-силенна знаменитостей, адже це була слушна нагода пропіаритися, потрапити у всі таблоїди, а ще познайомитися із потрібними людьми. Я почувалася тут, як дрібненька рибка серед китів та акул. А от Стас, навпаки, поводився невимушено, із ним увесь час хтось вітався, кілька разів він зупинявся, щоб перекинутися кількома словами із знайомими. 

Збоку була влаштована сцена, там вручали якісь нагороди, журналісти з мікрофонами і камерами поспішали увіковічнити це дійство. 

 — Ну, як вам ? — почулося за моєю спиною. Я озирнулася і побачила Поліну, режисерку серіалу, в якому нещодавно знімався Стас.

 — Дуже цікаво, — сказала я. — Я ще не бувала на таких багатолюдних заходах.

 — Ну, звикай, — підморгнула мені Поліна. Вона тримала в руках якийсь диплом, певно, отримала нагороду за свою роботу, і виглядала задоволеною. 

Стас, що саме відійшов ненадовго до якихось знайомих, повернувся до нас, несучи в руках два келихи шампанського. 

 — О, привіт, — він простягнув один келих Поліні, а другий мені.

Режисерка заперечно похитала головою:

 — Ні, дякую, я сьогодні за кермом! Так що, пригощайтесь ви, побіжу далі, там Ніколь Зоріна приїхала, маю до неї розмову…

Вона ще раз усміхнулася нам і пішла.

Я взяла шампанське з рук Стаса і зробила ковток. 

 — Може. ти теж хочеш привітатися з Ніколь? — спитала його.

Йому, здавалося, не сподобався мій натяк.

 — Ти знову за своє? — він насупився.  — Ну, ні для кого не секрет, що вона тут мала бути, і ти це знала. Чому ж ображаєшся? 

 — Хто сказав, що я ображаюся? Я просто спитала, чи потрібно тобі з нею привітатися. А ти одразу розгнівався…

Якось недоречно згадалися слова його матері, що я не та дівчина. яка потрібна Стасу. Мабуть, це справді так. Йому б найкраще підійшла якась тиха, скромна домогосподарка, котра б тільки те й робила, що погоджувалася з ним та задовольняла усі його примхи. 

 — Добре, забудемо те все, — він швидко випив шампанське і віддав порожній келих офіціанту.  — Давай краще підемо поспілкуємося з журналістами. Там я дивився, стоїть коробочка. куди всі бажаючі кладуть внески на благодійні справи, треба й нам долучитися. Ну і попозувати для фото, адже ти хочеш потрапити на сторінки медіа…

Насправді я зараз менш за все хотіла бути в центрі уваги, і чудово обійшлася б без надокучливих журналістів з їхніми каверзними питаннями. Але Стасові, певно, було потрібно бути в центрі уваги, адже він завершив зйомки в серіалі. скоро він вийде на екран, а Стас очікує на нову роль, треба крутитися в середовищі кінобомонду, можливо, про нього згадають і запросять кудись..

Такі думки промайнули в мене у голові, я кивнула, взяла його підруку, і ми рушили у бік сцени. 

Підійшли до скриньки для збору коштів і поклали туди гроші. Тут же заклацали фотоапарати, до нас підійшло кілька журналістів, і вони почали розпитувати у Стаса про його подальші творчі плани та враження від зйомок у Поліни Ковальчук. 

Поки Стас відповідав, я мовчки стояла поруч і непомітно розглядала людей. які неквапливо прогулювалися залом. зупиняючись то тут. то там, щоб поговорити зі знайомими або ж попозувати на камеру. 

Раптом в натовпі промайнуло знайоме обличчя. Так, я не помилилася, то була Ніколь. Вона рухалася прямо на нас, і я відчула хвилювання. Втім, трохи не дійшовши до сцени, Ніколь зупинилася, розцілувалася із якоюсь молодою дівчиною і почала жваво про щось із нею розмовляти. Вони стояли досить близько до мене, щоб я могла їх добре роздивитися, але не настільки близько, щоб можна було почути, про що вони розмовляють.

Та мені й не було важливим, що там за ляси вони точили. Мою увагу привернула зачіска Ніколь. Вірніше, заколка, яка прикрашала примхливо викладені навкруг голови пасма білявого волосся. То була саме та заколка, яку я знайшла в квартирі Стаса, і про яку він потім сказав, що позбувся її. 

“Дурниця, — подумала я. — У неї могло бути кілька таких заколок, от і все”.

Але мимоволі я уважно дивилася в їхній бік. Стас цього не помічав, був зайнятий спілкуванням з журналістами. А я ж, як зачарована, не могла відвести погляд від Ніколь. Вона була дуже вродлива, особливо зараз, у вечірній сукні, з зачіскою і макіяжем, над якими, звісно, попрацювали професіонали. Але незачіска і не макіяж привернули мою увагу. Я дивилася на руку Ніколь, яку вона підняла, щоб граційним жестом поправити волосся. І тут уже сумніві не могло бути. Не могла вона мати кілька однакових обручок, як дві краплі води схожих на ту, яку вона повернула Стасові. І яку він узяв у мене зі словами, що позбудеться її. 

Значить, він увесь цей час брехав мені? 

Стас закінчив інтерв’ю і повернувся до мене:

 — Марго, з тобою все гаразд? Ти зблідла…

 — Так, все добре… — промовила я швиденько. — Не хвилюйся. Я на хвилинку відійду, і зараз повернуся…

Він кивнув. Я пішла до вбиральні і вмилася холодною водою. Почала дихати “по квадрату”, аби заспокоїтися. як нас навчали на курсах. Я мала зібратися і не показувати нікому, що засмучена або збентежена. Бо маю гарно виглядати на фото і взагалі… Мені дають роль. вчора сам режисер зателефонував і привітав, зовсім скоро почнуться зйомки. Тому я маю працювати на свій імідж. Маю бути привабливою і гармонійною, щоб, якщо мене випадково сфотографують, я не виглядала, як перелякане курча…