12. Батьки і діти

Маргарита

Батьки Стаса жили у приватному секторі, де не було багатоповерхівок,  але цим подібність до нашого села і закінчувалася. В районі, де знаходився їхній будинок, були майже всуціль "особняки" на два чи навіть три поверхи, за високими огорожами з металевими воротами і сигналізацією, як на стратегічних об'єктах. 

— Ого, тут мабуть, проживають одні "вершки суспільства", — сказала я, дивлячись у вікно. 

— Ну, у мене батьки просто успішно займаються бізнесом, — відповів Стас. — Але вони всього досягли власними силами, дуже багато працювали…

Мені здалося, що йому незручно через достаток батьків. Хоча насправді мені було абсолютно однаково, багата в нього родина чи бідна. Аби були нормальними людьми, не якимись снобами. Принаймні, я дуже на це сподівалася…

***

Коли ми вийшли з таксі біля одного з таких будинків, я все-таки відчула легкий дискомфорт. Хвилювалася, як зустрінуть мене в родині Стаса. Чи не розчаруються, коли побачать на власні очі? Раптом вони сподівалися побачити зовсім іншу наречену єдиного сина? 

Стас, певно, відчув моє хвилювання і легенько, підбадьорююче, стиснув мою долоню у своїй.

— Насправді вони хороші люди, — прошепотів мені на вухо. — Ось побачиш, тобі немає чого хвилюватися! 

Відчинив нам двері симпатичний чоловік років п'ятидесяти, який дуже схожий був на Стаса, точніше Стас на нього. Мені навіть здалося, що я бачу свого нареченого, яким він буде через два десятки років. 

Стас познайомив мене з батьками, привітав маму, вручив їй подарунок, який ми з ним учора разом вибирали.  І ми пройшли до будинку, який зсередини виглядав не менш вишукано, ніж іззовні. 

У вітальні вже був накритий стіл, поруч із красивою штучною ялинкою. На ньому чого тільки не було! 

— Заходьте, — припрошувала Стасова мама. — Я вирішила нікого більше не кликати, щоб у нас була спокійна і гармонійна атмосфера.

Ми сіли за стіл, в цілому я була задоволена враженнями від родини Стаса, здається, вони були милими і щирими людьми. 

От тільки мама Стаса вирізнялася цікавістю, вона одразу задала мені бнзліч запитань, ледве я встигала відповісти на одне з них, тут же отримувала нове. Розповіла про свою сім'ю, про батьків-учителів, про мрію стати актрисою…

Здавалося, все йшло добре, і я навіть трохи розслабилася.  Чи то так вплинув келих випитого вина, але мені здалося, що батьки Стаса  надзвичайно приємні люди, я думала, що мені так пощастило в житті — у мене чудовий люблячий наречений, я добре зіграла на кастингу, і попереду на мене чекає лише хороше. 

Стас із батьком обговорювали якийсь футбольний матч, як виявилося, обоє були запеклими вболівальниками. Я нічого в тому не розуміла, тільки подумала, що, мабуть. треба почитати щось в інтернеті, аби хоч знати назви команд та імена спортсменів і в разі потреби ( наприклад, на якійсь світській вечірці) мати можливість підтримати розмову.

Мама Стаса лагідно усміхнулася до мене:

 — Тобі мабуть нудно їх слухати? Ці двоє як заведуться про свій футбол, то їх уже не спинити… Хочеш, покажу тобі свої кімнатні рослини?

 Я кивнула. Хоча квітникарство не входило в коло моїх особливих інтересів, але ж треба було налагоджувати стосунки з майбутніми родичами. 

Мама Стаса повела мене на скляну лоджію, яка обігрівалася, і де було багато різних квітів. Посередині між ними, як у райському куточку, стояли два шезлонги та столик. Було дивно знаходитися серед кімнатних пальм і розкішних квітів і водночас бачити за вікном сніг і гололід. 

 — Тобі подобається? — спитала господиня, показуючи мені на шезлонг. 

Я сіла, і вона розташувалася навпроти мене.

 — Так, дуже гарно, — я подивилася на яскраву лампу під стелею. — Ця зелень — справжні ліки від зимової депресії. Колись, як матиму власний будинок, обов’язково зроблю собі таку оранжерею!

 — Це дуже похвально, — я помітила, що вона якось дивно дивиться на мене. Немов хоче щось сказати і вагається.  — Скажи, будь ласка, — зрештою продовжила мати Стаса. — Як ви познайомилися?

 Я відчула, що червонію. Не мала уявлення, чи Стас розповідав їй подробиці, чи ні. 

 — Ми… ну… на вечірці у спільних друзів, — вимовила швидко і опустила погляд. 

 — Ясно… Бо я подумала, можливо, ти спеціально якось підлаштувала знайомство, аби він справив тобі протекцію у кіно. Я не дуже схвалюю його цю професію, але навіть так… Розумієш, це, звичайно, не моя справа, але ви такі різні… Ви навряд чи перетнулися б десь випадково…

 — Ні, я нічого не підлаштовувала, — мені стало образливо. — Стас сам був ініціатором нашого знайомства. Як не вірите, запитайте у нього!

 — Та я вірю, — вона усміхнулася, однак її очі були серйозними. — Просто хочу попередити, що якщо ти просто хочеш використати його, це не дуже добре. Стас уже пережив один розрив з дівчиною, йому було дуже важко. Я хвилююся за нього. Тому й хочу бути впевненою, що ти не покинеш його, якщо раптом підвернеться більш вигідний кандидат у чоловіки… Ти симпатична і видно. що розумна… Але я не впевнена, що хотіла б мати невістку-актрису. Зайві амбіції ні до чого, якщо йдеться про щасливу сім’ю. Я і так ледь змирилась з цим його вибором карʼєри, і то ще не повністю. І я впевнена, що Стасові не потрібна суперниця, йому буде добре із звичайною дівчиною, не акторкою..