9. Чому вона це сказала?

Маргарита

Я вражено роззиралася навколо. Інтер’єр цього ресторану нагадував фільми, які полюбляла дивитися моя мама  — про життя багатих і знаменитих. От би вона зараз мене побачила, певно, здивувалася б!

Але за мить усі плани, як похвалитися перед рідними, вилетіли  з моєї голови. Бо я побачила за столиком в глибині залу знайоме обличчя. Це була жінка років сорока, дуже приваблива, стильно одягнена, вона сиділа в компанії якогось чоловіка. Її супутник був повернутий до нас спиною, тому я не роздивилася його обличчя. А от жінку з легкістю впізнала.

Це була Ангеліна Смілянська, та сама відома актриса, яка обрала мене серед багатьох учнів наших акторських курсів, аби я могла вчитися на бюджеті в університеті. Я подумала, що маю підійти і подякувати їй. І тут же, зловивши погляд Стаса, пригадала, що, за його словами, він колись подобався Ангеліні, і між ними виникло щось на кшталт романтичних стосунків. Але потім він зустрів Ніколь…

Щоправда, Стас  сказав мені, що припинив зустрічатися з Ангеліною, бо не хотів розмов про її протекцію, збирався пробиватися в кіно самотужки. Але раптом це була лиш версія для мене, щоб не згадувати про Ніколь? Я помітила, що Стас нібито трохи занервував, але він був надто хорошим актором, щоб цей стан тривав довше однієї-двох хвилин. 

Згодом він уже був цілковито спокійний і ввічливо привітався з Ангеліною, яка, побачивши нас, помахала рукою. 

 — Думаю, варто підійти і привітатися, — сказав він мені упівголоса. 

 — Так, я хотіла подякувати Ангеліні за можливість навчатися на її курсі…

 — Тоді ходімо на хвилинку, а потім зробимо замовлення, — Стас узяв мене під руку, і ми попрямували до їхнього столика.

 Чоловік, що сидів поруч із Ангеліною, повернув голову і поглянув на нас.

 — Добрий вечір! — першим привітався Стас.

Ангеліна широко усміхнулася:

 — О, кого я бачу! Стасе, я тебе спершу навіть не впізнала! Ти такий вишуканий джентльмен! Познайомтесь — це мій чоловік, Сергій Нечаєв. Сергію, це Стас Гордієнко, ми з ним колись знімалися разом. Він дуже талановитий актор. І Маргарита Левченко, теж дуже талановита дівчинка…

 — Марго — моя наречена, — Стас теж усміхнувся. — Дуже приємно познайомитися, Сергію.

Вони потисли один одному руки.

 — Сідайте біля нас, складете нам компанію, — запропонував Сергій. 

Стас спершу почав відмовлятися, але Ангеліна приєдналася до чоловіка, і вони спільними зусиллями наполягли, аби ми сіли за їхній столик. 

Я почувалася трохи незручно, адже присутність Ангеліни мене трохи напружувала. Не через те, що у них із Стасом колись щось було, а просто я почувалася незручно. Як, мабуть, на моєму місці відчував би дискомфорт багато хто — у компанії відомої актриси, справжньої зірки, яка, до того ж, буде незабаром моєю наставницею. Я боялася, раптом зроблю щось не так, або  скажу не те… Коли нам принесли їжу,  то я краєм ока дивилася на те, що робить Стас, і повторювала за ним. 

Мабуть, вони зауважили моє мовчання, бо Сергій, який сидів поруч зі мною, вирішив включити мене в розмову. Він дочекався паузи в діалозі Ангеліни зі Стасом, які весело згадували “добрі старі часи”, коли обоє знімалися в історичних серіалах, поглянув на мене і запитав:

 — А ви, Марго, теж знімаєтесь у кіно? Мені ваше обличчя видається дуже знайомим…

— Я ще тільки займаюся на акторських курсах, — відповіла я, стараючись, щоб мій голос лунав впевнено.  — Але дуже хочу грати в кіно. Поки що пощастило тільки брати участь у масовках. Та завтра йду на кастинг, за результатом якого, може, отримаю трохи більшу роль…

 — Це чудово, — сказав чоловік Ангеліни. — Приємно, що така молода дівчина вже настільки цілеспрямована…

 — О так, — погодилася Смілянська. — Марго справжня молодчина. Я бачила її гру в ролику, який знімали на курсах. Це було дуже добре, як для початківця.

Я відчула, що червонію. 

 — Дякую за те, що обрали мене, — сказала трохи знічено. — Буду старатися робити все, аби не розчарувати вас…

 — О, я ще можу зіпсувати перше враження про себе, — сказала Ангеліна, уважно дивлячись на мене. — Є в мене такий недолік — я дуже прискіплива, як до себе, так і до оточуючих. Тому заздалегідь запасайтеся терпінням і витримкою. 

 — Добре, дякую, що попередили, — я усміхнулася. 

В цей час у ресторані заграла музика. 

 — Треба трохи перепочити, — сказав Сергій. — Марго, дозвольте вас запросити на танець?

Я кивнула. Цей чоловік видавався мені симпатичним. Він був дуже серйозний, небагатослівний, але в ньому відчувалася якась надійність. І вони з Ангеліною були такою гарною парою, дивилися одне на одного та розмовляли поміж собою з великою любов’ю. 

Я підвелася, він узяв мене за руку, і ми пішли на вільне місце в середині залу, де вже збиралися інші пари танцюючих. Поки танцювали, Сергій встиг розповісти, що служить у поліції, а також розпитував мене про курси, благодійний вечір, що відбудеться на Новий рік, та ще про різні дрібниці.