7. Запрошення на кастинг

Маргарита

Коли я прийшла з занять, то заходилася поратися на кухні, увімкнула музику, щоб було веселіше, і мало не проґавила телефонний дзвінок. Коли побачила, що дзвонить Стас, подумала: мабуть, затримується на зйомках абощо. 

Але коли почула, що він хоче запросити мене до ресторану, відчула приплив  радості. Я так давно нікуди з ним не ходила, і хоча не була такою вже любителькою різних світських заходів, але й сидіти вдома трохи набридло. Тому відразу заходилася перебирати свій не такий уже обширний гардероб у пошуках підходящого вбрання. 

Усміхалася при цьому, бо пригадувала, як ми зі Стасом обирали ці речі, і як мене дратувала нав'язлива продавчиня, котра зі шкіри лізла, аби сподобатися Стасові. А я тоді сердилася й на нього, бо ті речі, котрі він пропонував купити, здавалися мені нудними. Ось цю чорну сукню, правда, я все ж узяла, хоча сумнівалася, що буду її носити. Я любила раніше одяг яскравий, з різними блискітками, стразами та паєтками, з рюшами та воланами, асиметричним покроєм та несподіваними вирізами.

Але сьогодні мені захотілося одягнути саме цю просту чорну сукню без жодного декору. Волосся теж просто трохи підкрутила і залишила розпущеним. Мінімум косметики, лише пудра, туш та блиск для губ. І краплинка парфумів, котрі також подарував мені Стас. 

Я усміхнулася, дивлячись на себе у дзеркало. Сьогодні на курсах викладачка мене похвалила, сказала, що побачила у моїй манері виконання ролі "вроджений аристократизм".

 Це ж треба таке придумати! Де я, а де аристократи! Але все одно було приємно, виходить, я навчилася перевтілюватися, вживатися в різні образи, а це незамінна риса для актриси. 

***

Коли пролунав дзвінок у двері, я якраз стояла перед дзеркалом у передпокої, тож відчинила відразу, і перше, що побачила — це величезного м'якого ведмедя і такий же вражаючий букет троянд, а вже за ними ледве видно було Стаса. 

Оце так сюрприз! Я засміялася. 

***

Я занесла ведмедя до спальні і посадила на ліжко, а коли повернулася, Стас уже поставив квіти до вази і тримав у руках моє пальто. 

— Дивлюсь, ти готова їхати, — сказав він. — Треба тільки вдягнути пальто.

Я кивнула, усміхаючись:

— Так…

— Ти така гарна,  — сказав він, і раптом поцілував мене. 

Я поклала руки йому на плечі і притиснулася до нього, відчуваючи, як б'ється його серце, збивається дихання, по всьому тілу розливається тремтливе тепло… Так хотілося продовжити цю мить, повністю розчинитися у ній. Адже так рідко у нашому житті бувають моменти, коли ми можемо сказати: "Я повністю, абсолютно щаслива!"

Це був один із таких моментів, коли, здавалося, все життя обіцяло бути райдужним і щасливим. Я досі трохи не вірила, що мені так пощастило — зустріти ідеального для себе чоловіка, з яким ми на одній хвилі, у нас спільна справа усього життя, інтереси і захоплення, ми бажаємо досягти однієї й тієї ж мети, здавалося, навіть думаємо в унісон. Варто одному з нас про щось почати говорити, і другий на автоматі завершував фразу… 

— Я кохаю тебе, — прошепотіла, цілуючи його у відповідь. — Сильно-пресильно.

— А я ще більше, — відповів він. — Хотів би, правда, зараз плюнути на той ресторан і залишитися вдома, але ти така гарна, гріх ховати таку красу… Хай і інші люди помилуються… і позаздрять мені.

— Ти вмієш підлеститися, — засміялася я. 

— Я цілковито щирий, — він роблено насупився. — І можу це довести, але коли ми вже повернемося додому…

— Ловлю на слові…

***

Ресторан був дуже затишний, ми сиділи у окремій кабінці, куди тільки долинала тиха музика, і здавалося, ми одні в усьому світі. Я випила келих вина, і в мене трохи запаморочиломя в голові. Дивилася на Стаса і думала, яка я щаслива, що зустріла його. 

Завтра він знову буде цілий день десь далеко, а я буду сумувати за ним. Але сьогодні у нас є цілий вечір… І ціла ніч… Іноді це так багато, а іноді — так мало…

Раптом задзвонив телефон у моїй сумочці. 

— Подивись, хто там, — сказав Стас.

Я заперечно похитала головою.

— Поглянь, — наполягав він, — моя інтуїція підказує, що це щось важливе. 

— Ну, раз інтуїція так говорить, — я взяла телефон і прийняла виклик. Правда, дзвінок був з незнайомого мені номера, тому я підозрювала, що можливо, то черговий менеджер якогось інтернет-магазину хоче розповісти про свої знижки. 

Але послухавши кілька хвилин, я була настільки здивована, що не могла всидіти на місці. Встала, потім знову сіла.

— Це правда? Ви не жартуєте? 

Стас мовчки спостерігав за мною. 

Коли я натиснула на "відбій", мене переповнювали різного роду емоції: від захвату до недовіри. 

— Мене запросили на кастинг, — випалила я. — На новий молодіжний серіал, про життя студентів, щось там містичне і пригодницьке…

— Супер, — Стас усміхнувся. — Недарма ми скрізь позалишали твоє портфоліо…