6. Багато сумнівів...

Маргарита

Я розплющила очі і усміхнулася. Перше відчуття, яке з'явилося в мене після того, як я виринула зі сну, було полегшення. Я тут, у квартирі Стаса , ми разом, і все в нас буде добре. 

Але потім я згадала про свої знахідки, і настрій став трішки не таким райдужним. Та я вирішила не зациклюватися на сумних думках, а відразу встала з ліжка і виконала кілька вправ, аби збадьоритися й трохи розтягнути м'язи. На курсах нас навчали, що актори завжди мають бути у відмінній формі, і фізична активність просто необхідна, аби легше переносити тривалі зйомки, які відбуваються не завжди у комфортних умовах. 

Потім я прийняла душ і запарила собі вівсянку з сухофруктами. Сиділа на кухні, пила зелений чай та слухала музику, яка лунала з програвача. На курси мені було аж на дванадцяту, тому я могла зі спокійною душею трохи полінуватися. 

Аж раптом задзвонив телефон, який я залишила у спальні. Я швиденько підвелася й пішла його шукати. Поглянула на екран — телефонував Стас. Відразу хвиля тепла огорнула моє серце. 

— Слухаю, — я притулила телефон до вуха і усміхнулася. 

— Привіт. Як ти? — відгукнувся Стас. 

— Нормально. Снідаю, потім буду збиратися на курси. 

— А в мене тут невелика перерва, от вирішив зателефонувати тобі. Я вранці збирався тобі сказати, що кохаю тебе, але не захотів будити. Ти так солодко спала. Але до вечора не витримаю, якщо цього не скажу. 

— Це ти роль репетируєш? — я засміялась. 

— Де там! Сьогодні щось ніяк не можу увійти в образ, увесь час думаю про тебе…

— Ти ж сам казав, що особисте життя не повинне заважати акторові у його роботі! 

Я ніби трохи відчитувала його, але в глибині душі мені було дуже радісно, що він думає про мене, і знайшов час, щоб зателефонувати. 

— Добре, — Стас зітхнув. — Маю йти на майданчик. До вечора! 

— Бувай! — я трохи промовчала, а тоді додала. — Я теж дуже кохаю тебе і скучила за тобою…

— Увечері побачимось, і скажеш це мені особисто, а ще краще покажеш, — він здається повеселішав. — До зустрічі! 

— До зустрічі! — я відчула легкий сум від того, що побачу його аж увечері. Таки в мене вже виникає залежність від Стаса. Тільки тоді, коли він поряд, або якщо чую його голос, я спокійна і щаслива, але варто хоч ненадовго опинитися далеко від нього, як я починаю розуміти, настільки мені його бракує. Причому бракує фізично, як може не вистачити води або повітря…

***

На курсах мене зустріли з ентузіазмом, всі почали розпитувати, чому я пропустила кілька занять, та я видала заздалегідь заготовлену фразу про те, що виникли родинні проблеми, але зараз я вже все залагодила, і знову повернулася до Києва. 

Слід сказати, що під час занять я почувалася не зовсім уважною, здавалося, мої думки вперто линули до Стаса, я думала про те, що він зараз робить, в якому епізоді знімається… Як же добре Альоні та Сані, що вони бачать його увесь час, знаходяться поруч із ним…

Викладач запропонував нам переглянути кілька сцен з історичного серіалу, а потім розібрати їх, висловивши свою думку про гру акторів. 

Я розсіяно дивилася на екран, і раптом побачила Стаса! Так, це був той самий серіал "Таємниці старого Львова", у якому він колись знімався. В одній з героїнь я упізнала Ангеліну Смілянську. Вона грала роль дружини головного героя — відомого адвоката, який разом з тим був приватним детективом. 

А потім я побачила й Ніколь. Вона була дуже ефектна, якраз із такою зовнішністю, яка личила і до інтер'єрів та вбрання дев'ятнадцятого століття, і до старого будинку, де відбувалася дія.

Так, щодо зовнішності, то я, звісно, їй програвала. Вона була просто писаною красунею, а я — звичайною дівчиною, симпатичною, але не більше. 

Але мені хотілося вірити, що поскільки я маю скромніші зовнішні дані, я зможу наполегливо працювати і перемогти її в іншому — в акторській майстерності, переконливості, правдивості зображених емоцій. 

Тому що тут, у цьому епізоді, я побачила, що вона не зовсім "вписується" в роль. За задумом сценариста і режисера, Ніколь мала грати дівчину, яку силою видають заміж за заможного, набагато старшого чоловіка. Але закохана вона в іншого — у героя Стаса, котрий їй не рівня, він син управителя маєтку, яким володіє батько героїні Ніколь. 

І от напередодні весілля вони зустрічаються на самоті і розмовляють. Герой Стаса переконує дівчину, що вона може втекти з ним, поїхати за кордон, почати нове життя. А героїня Ніколь сумнівається, бо розуміє, що, коли піде проти волі батька і втече з бідним хлопцем, для неї будуть зачинені усі будинки знаті, її всі зневажатимуть, як непорядну, а особливо ж це негативно вплине на кар'єру її батька…

Я дивилася серіал і думала, як же це схоже на реальну історію Стаса та Ніколь. Цікаво, що на час зйомок вони, здається, ще не жили разом. Або ж тільки почали зустрічатися? Але як точно вдалося їм передбачити своє власне майбутнє…

Хоча, звісно, Ніколь ніхто не вбивав, як її героїню Софію. А все інше, всі ті емоції, які вони переживали, співпали майже стовідсотково.