5. Неприємна знахідка

Маргарита

Я не могла заснути, лежала і думала про Стаса. Тепер мені було соромно від того, що я погарячкувала тоді,  не розповіла йому все, як є, не показала того листа. Через непорозуміння і прикрий збіг обставин ми обоє страждали, а могли ж просто поговорити і все з'ясувати…

Мені було сумно, що через присутність батьків ми не могли зараз бути разом. Але гріла думка, що вже завтра я знову повернуся до Києва, у квартиру, котра вже встигла стати рідною. І тепер я вже не допускатиму такої помилки, не буду думати про Стаса погано. 

Так міркувала я, дивлячись на відблиски вуличного ліхтаря на стелі над моїм ліжком. Дивно, ще зовсім недавно я не знала Стаса, і жила спокійно, навіть можна сказати, щасливо. А зараз не уявляю свого життя без нього.

Як взагалі таке можливо? Що ми існували кожен у своєму власному світі і могли навіть не зустрітися? Могли прожити до старості в самотності, чи, скоріше, поряд із іншими, випадковими, людьми, і навіть не здогадуватися, що десь ходить по землі твоя власна половинка, людина, найдорожча від усіх, без якої життя здається сірим і безбарвним.

Все-таки добре, що ми зустрілися, думала я. І даремно я сердилася на Стаса і Сашу через те дурне парі. Я навпаки маю бути вдячна тій їхній витівці, адже через неї я тепер буду дружиною Стаса. 

І навіть Ніколь я вдячна, що та повернула Стасові обручку. Адже могла не робити цього, тишком-нишком там, в Америці, залагоджувати свої справи, а Стас би нічого про те не довідався…

Хоча ні, той режисер ніби інтерв'ю давав, що має стосунки з виконавицею головної ролі, мовляв, така в нього традиція — знімати в фільмах своїх коханих. І всі пабліки в один голос пишуть, яка вони імпозантна пара і публікують їхні фото разом. Стас би все одно рано чи пізно дізнався…

Як усе складно влаштовано в житті… Дуже непросто жити власним життям, ні під кого не підлаштовуючись, не йдучи на компроміси з власною совістю. А ще є загальна думка людей, які часто нав'язують нам свої судження і навіть не здогадуються, що ми можемо вважати інакше… 

Мені б дуже хотілося — подумала я  — опинитися зі Стасом десь на безлюдному острові, щоб ми там були лише удвох, аби ніхто нам не заважав, не стежив за нами, не фотографував, не обговорював у соцмережах… Ех, шкода, що це лише нездійсненні мрії…

***

— Ну чому ж нездійсненні? — усміхнувся Стас, коли наступного дня, у неділю, ми повернулися до міста, і я поділилася з ним своїми думками, які напередодні роїлися в голові і проганяли сон. Тепер я почувалася втомленою, але бачила, що потрібно поприбирати в квартирі, запустити пралку, та й приготувати обід, бо  хоча батьки й надавали нам із собою харчів, але все те ще потрібно було довести до пуття. 

— Бо ти публічна особа, тебе упізнають скрізь, — усміхнулася я. — Навіть якщо зупинишся десь на безлюдному острові, туди припливе на човні якась аборигенка і попросить у тебе автограф…

Він засміявся і пригорнув мене до себе:

— Та ти ревнуєш…

— Зовсім ні, просто констатую факт! 

Зрештою, ми вирішили, що як тільки закінчаться зйомки серіалу, Стас візьме на кілька днів відпустку, і ми поїдемо кудись відпочивати. Планувалося, що до Новорічних свят уже все буде завершене. І я уявила собі, як ми вирушаємо в Карпати, у затишний будиночок, заметений снігом, і проводимо там кілька днів на самоті, нікуди не поспішаючи, ні про що не турбуючись… Це буде чудово! 

Але поки що потрібно Стасу працювати, а мені навчатися. До нього зателефонувала Поліна, тож він вийшов до вітальні, де в нього зараз було щось на кшталт робочого кабінету, і розмовляв там, з'ясовуючи різні робочі моменти. А я заходилася наводити лад в нашій домівці. 

Почала зі спальні. Поміняла постіль, протерла пил на меблях, пропилесосила підлогу. Тоді вирішила прибрати ще в шафі, витягла нижню шухляду — і побачила там уже знайомий лист від Ніколь, а поруч лежали обручка і заколка. Та сама, яку я колись знайшла в кухні під холодильником. 

Мій настрій різко зіпсувався. Злилася на себе, через те, що якісь дурні речі можуть викликати приступ невпевненості в собі. Думала: а раптом Ніколь усе ще дуже важлива для Стаса? Настільки важлива, що в нього не підіймається рука викинути речі, які належали їй? 

То що ж тоді, якщо вона приїде і захоче його повернути? Боюся, мені доведеться (прийдеться?) несолодко, бо зі справжньою зіркою Голлівуду мені важко конкурувати. 

Але я ще мала час, аби належним чином підготуватись! Я вирішила не здаватися. Зрештою, в мене є й переваги: я молодша, і в мене, можливо, ще все попереду, тоді як Ніколь уже досягла вершини своєї кар'єри. Вона, звичайно, має зв'язки і знайомства, але я не менш талановита від неї. Сама Ангеліна Смілянська відзначила мене. Отож ще побачимо, хто кого! 

А почну я прямо зараз…

Я взяла те, що лежало в тумбочці, і пішла до вітальні. Вирішила, що мовчки ображатися та страждати більше не буду. Краще одразу скажу, що мені неприємно бачити у своїй спальні речі Ніколь. 

Стас уже завершив розмову, і щось читав з екрана ноутбука. Він підвів голову, побачивши мене, і усміхнувся. 

— Завтра знову на зйомки, — сказав вибачливо. — Треба дещо прочитати, поки не забув. Думав, вийде хоча б два дні провести тільки з тобою, але цей графік… Ну нічого, потім надолужимо.