4. "Ти вийдеш за мене заміж?"

Маргарита

Я не вірила, що це правда, що я не сплю… Невже Стас дійсно робить мені пропозицію? Освідчується, як у кіно? 

Якусь мить я так і завмерла з відчуттям нереальності всього, що відбувається. Хотілося водночас сміятись і плакати, було трохи соромно перед батьками, які стояли з круглими від подиву очима. 

— Встань, — сказала я йому, — а то застудишся, а в тебе зйомки…

Він підвівся і обійняв мене, а тоді надягнув обручку мені на палець. 

— Ти вийдеш за мене заміж?  — спитав, заглядаючи в очі. 

— Так, — я нарешті не втрималася і розревілась. Сльози текли по щоках, але то були сльози радості і полегшення. Здавалося, що за всі ці дні у мене в душі накопичилося стільки суму й тривоги, що цим емоціям потрібно було вийти саме таким шляхом. 

— То ти нас познайомиш із своїм хлопцем, чи ні? — врешті озвався тато. 

Я витерла очі долонею і знічено поглянула на батьків. 

— Це Стас Гордієнко, — сказала я. — Він актор. 

— О, а я думаю, чому ваше обличчя мені знайоме, — зраділа мама. — Ви знімалися в "Таємницях старого Львова"? 

— Так, — Стас кивнув.  — Прошу вибачення, що так несподівано приїхав, та ще й увечері. Але я б, мабуть, не зміг дочекатися ранку. Мені дуже потрібно було побачити Марго. 

— А вона нічого нам не розповідала про вас, — похитала головою мама. — Хоча Рита завжди була потайною, слова зайвого не скаже. Але чого ж ми вас на порозі тримаємо, заходьте, ми якраз збираємося вечеряти. 

— Зараз я принесу домашнього вина, сам робив, — тато поспішив до погребу. — Відсвяткуємо знайомство з майбутнім зятем! 

Мама поспішила на кухню, заходилася накривати на стіл. Мені треба було б їй допомагати, але я не могла відірватися від Стаса, тримала його за руку, ніби боялася, що він от-от кудись зникне… Ми сиділи на канапі у вітальні і розповідали один одному про те, як нам було важко на самоті, виявилося, кожен одночасно боявся, що інший вже не пробачить його…

— Це дурне парі, — Стас винувато поглянув на мене. — Ти точно не ображаєшся через нього? 

— Ні, — промовила я. — Адже інакше у нас би не було шансів познайомитися… Недарма кажуть, усе, що діється, на краще…

— Так, — він замислено кивнув. — І той лист, добре, що я його не прочитав. Вірніше, прочитав, але вже після того, як ти поїхала. Знаєш, я не одразу зрозумів, що так сильно вплинуло на твоє рішення залишити мене. Думав, що тільки парі, але ж це був всього лиш жарт… Тоді до мене в голову закралася думка, що може, ти закохалася в когось іншого, можливо, на курсах чи десь іще зустріла якогось хлопця, і тому вирішила піти від мене, а парі стало лише приводом для остаточного розриву…

— Ти справді думав, що я можу проміняти тебе на когось іншого?  — мені стало прикро. Невже він настільки не довіряє мені? 

— Після того випадку з Ніколь… — він зам'явся, — вибач, тобі, мабуть, неприємно чути її ім'я… Але я просто хочу пояснити, чому в моїй душі поселився страх, що мене можуть розлюбити…

— Але ж вона не розлюбила тебе, — я опустила очі. 

— Потім, вже після того, як ти пішла, я побачив той лист і прочитав. І ти знаєш, мені стало легше, як не дивно, — він усміхнувся і міцніше стиснув мою руку. — По-перше, я зрозумів нарешті, чому ти була настільки засмучена. Зрозумів, що причиною твого вчинку не є якийсь інший чоловік. Так, це звучить дещо егоїстично, але я відчув полегшення…

— А що по-друге? 

— Я зрозумів, — сказав Стас,  — що більше не маю жодних почуттів до Ніколь. І мені від цього стало дуже легко на душі. Неначе вилікувався від тяжкої хвороби. Я ж досі в глибині душі побоювався, що коли вона повернеться, мені буде важко бачити її. Але тепер, прочитавши її листа, я не відчув жодного хвилювання. Я подумав, що ж, вона зробила свій вибір, і я свій. Ми нічого один одному не винні. Але ще я подумав, що мені треба поспішити, бо ти, мабуть, дуже страждаєш… Я уявив себе на твоєму місці, аби я знайшов такого листа… І вирішив, що маю їхати до тебе негайно. І ось я тут…

— Я дуже рада, що ти тут, — сказала я. — Власне, я б усе одно повернулася до Києва, я думала, що в понеділок поїду, бо мене чекають на курсах… А тепер ми повернемося разом, і я дуже рада. Бо скучила за тобою…

— Я теж дуже скучив, — сказав він і поцілував мене. Але мені стало незручно, через те, що будь-якої миті могли увійти батьки, тому я обережно вивільнилася з його обіймів. І щоб трохи розвіяти тишу, яка запанувала в кімнаті після його слів, я вирішила поділитися своєю хорошою звісткою. 

— А ще в мене є новина, — тихо промовила я, притулившись до його плеча. — Таня, ну, адміністраторка курсів, розповіла, що я стала переможницею конкурсу, і тепер зможу вступити до універу поза конкурсом. Мене візьме на свій курс сама Ангеліна Смілянська, уявляєш? Я ще й досі не вірю, що в один день отримала стільки подарунків від долі — цю новину, а потім… тебе. 

Я зазирнула йому в очі і побачила, що він ніби чимось збентежений. Що трапилося? Може, я сказала щось не те? 

Мовчки дивилася і чекала, щоб він розповів, що саме його засмутило чи стривожило… Так, я була впевнена, що якою б не була його відповідь, я буду любити його не менше, а тільки сильніше… Більше не допущу такої помилки, не робитиму висновків, поки не вислухаю всі "за" і "проти"...