3. Шанс завжди є

Маргарита

Був холодний хмарний день, які часто трапляються наприкінці осені. Вітер рвучко кидав мені в обличчя щось середнє між крижаним дощем та мокрими сніжинками. Я вирішила вийти до сільської крамниці зробити деякі покупки, але пройшла лише півдороги, і вже пожалкувала про те, що взагалі вибралася з дому. Ніколи не любила холодну погоду, особливо ж із вітром. Якби на те моя воля, я б жила десь у теплих краях, де термометр ніколи не показує нижче п'ятнадцяти градусів, і постійно світить сонечко. 

Коли я вже минула половину дороги, у кишені куртки озвався телефон. Щоразу, коли хтось дзвонив до мене, моє серце на мить завмирало. Я з надією думала, що це Стас, і водночас боялася того, що він дійсно набере мій номер, і скаже: "Все закінчено, Ніколь повернулася, вибач і прощавай!"

Навіть уві сні я прокидалася в холодному поту, бо мені здавалося, що лунає сигнал телефону, і ці кляті слова знову й знову звучали у моїх вухах. 

І от тепер, здавалося, сон здійснюється. Я з завмиранням серця дістала мобільник, увімкнула його і поглянула на екран. Телефонували з акторських курсів. 

Я зітхнула. Не було бажання розмовляти, щось пояснювати. Ну що можна розповісти чужим людям, які не знають обставин, у котрих я опинилася? 

Але все ж, послухавши кілька секунд настирливі гудки, відповіла на виклик. 

— Алло! Добрий день, це Маргарита? — почувся на тому боці слухавки голос адміністратора курсів Тетяни. Я одразу її упізнала за манерою ледь розтягувати голосні. 

— Добрий день. Так, я вас слухаю, — зітхнула я. 

— Вас сьогодні не було на занятті, і три дні тому. Ви не захворіли? Можливо, потрібна допомога? 

— Дякую, все добре. Просто в мене так склалися обставини…

— Якщо у вас фінансові негаразди, то не варто хвилюватися, адже курс оплачений наперед, — затараторила Таня. 

— Просто мені потрібно було навідати батьків, — сказала я. 

— Що ж, чудово. Тоді хочу повідомити вам одну приємну новину: пам'ятаєте той конкурс акторської майстерності, у якому ви брали участь наприкінці жовтня? 

— Так, звичайно, — я мимоволі усміхнулася. Тоді всі учасники курсів спільно з викладачами зняли відеоролик до Хеловіну, переодягнувшись у різних фольклорних персонажів. Мені дісталася роль Мавки, і я ще читала монолог цієї героїні з п'єси Лесі Українки "Лісова пісня". 

— Так-от, — продовжувала Тетяна, — ми показали наш ролик викладачам університету, і Ангеліна Смілянська, яка наступного року набиратиме перший курс, вирішила обрати одного, на її думку, найбільш цікавого учасника, якому дадуть змогу вступити до вузу поза конкурсом. І вона зупинилася саме на вашій кандидатурі! 

Я не могла повірити. Навіть перепитала, чи вона не жартує. На мою думку, разом зі мною навчалося багато талановитих хлопців і дівчат. Чому вибрали саме мене, а не їх? 

— Вона сказала, що ви чимось нагадуєте її саму в молодості, — пояснила Таня. 

Звичайно, я знала Смілянську, бачила фільми з її участю. Не могла повірити, що зможу стати її ученицею. Та ще й, що вона відшукала щось спільне між мною і собою. Це було дуже дивно, у мене навіть виникло відчуття, що я сплю, і мені усе це сниться. 

— Смілянська так само, як ви, родом із села, — продовжувала розповідати Таня. — Вона всього досягла сама, ніхто їй не допомагав. А потім вийшла заміж за режисера Зорькіна. До речі, ви знаєте, що Ніколь Зоріна, яка зараз знімається в Голлівуді, якраз є донькою Зорькіна від першого шлюбу і падчеркою Смілянської? 

Ніколь… І тут вона… Здається, якась зла сила так закільцювала наші життя, що ми хоч так, хоч інак, а повинні зіткнутися у якійсь точці. Чи через Стаса, чи через Смілянську…

— А ви знаєте, Ніколь уже повернулася до Києва? — спитала я, намагаючись надати своєму голосу якомога більш байдужого виразу. 

— Ще ні, вона ж мала приїхати у грудні, на День святого Миколая, щоб брати участь у благодійному концерті! До речі, і наші учасники курсів мають підготувати міні-постановку на це свято, тож і ви не гайтесь, повертайтеся, бо без вас нічого не вийде. Коли на вас чекати, Маргарито? 

— Думаю, в понеділок я вже буду на заняттях, — рішуче сказала я. 

Так, годі мені корчити з себе принцесу у вежі зі слонової кістки, все одно мого затворництва ніхто не оцінить. Стасові я не потрібна, ну й добре, проживу якось без нього. А от курси, потім універ… Це те, заради чого варто відпустити минуле і рухатися далі. 

Я обов'язково досягну бажаного результату! Стану справжньою актрисою, доведу батькам, що мій вибір був правильним, а ще…

Я зітхнула. Ні, годі думати про Стаса. Не хочу навіть згадувати його ім'я. Все між нами закінчено. Але життя триває далі…

Станіслав

Я взяв каблучку і знов викликав машину. Тепер, коли я мав адресу і знав, куди треба їхати, все було простіше. 

На годиннику вже була майже девʼята, коли я заїхав у потрібне село. Таксист підвіз мене до будинку, на який вказав навігатор, я розплатився та пішов до хвіртки, яка виявилась відчиненою. Пройшов у двір і рушив до дверей.