Глава 8

- Мовчить, як риба. Добре, що запис з диктофона в суді зійде за переконливий доказ, - Ігор Васильович хотів пройти до свого кабінету, аж раптом зупинився, подумки жаліючи підлеглу:

- Як ти, Оксано?

- Нормально, - сухо відповіла вона.

- Йди додому, дві доби на ногах. Іди, - незграбно підштовхував шеф.

- Аналіз звітів показав, що десь приховано ще три мільйони. Я маю їх знайти, - потерла очі дівчина.

- Ай, кинь це, так чи інакше, наші витиснуть з нього, - запевнив він.

- Олег не скаже. Даю голову на відсіч, - дівчина перевіряла файл за файлом, та не знаходила потрібних документальних підтверджень транзакцій.

Від напружених роздумів мозок закіпав. Розчаровано покинувши кабінет, Оксана знесилено плюхнулась на сидіння мерседесу, який так і не повернула Олегові.

«Де він дів ці три мільйони!», - ляснула по кермі дівчина.

За місяць справу хакера Ареса нарешті було закрито, бодай не вдалось встановити його секретний рахунок. Оксана силилась не занурюватись у долю колишнього хлопця, заливши все в минулому, хоча у снах він неодноразово її турбував. Ірина Михайлівна радила взагалі стрети хлопця з пам’яті, не ятрити рани. Дівчина слухняно слідувала пораді, цілеспрямовано навантажуючи себе щоденними справами.

***

До клініки Оксана вкотре привезла матері обід зі смаженої картоплі та грибів, але саму жінку не знайшла. Секретарське місце теж пустувало. Не заставши жінку, надворі їй пощастило зустріти Іллю, що складав об’ємні валізи до багажника старенької вишневої дев’ятки. Біля нього вертілась худорлява дівчина з щільно зав’язаною хусткою, що налазила ледь не на очі. Вона щипала пелюстки ромашки і щось бурмотіла.      

- Ілле, привіт, - Оксана не бажала налякати хлопця, та він все одно смикнувся, хоч посмішка так і не злетіла з вуст.

- Пані Оксано, доброго дня, - Це моя сестра – Марія.

Марія засоромилась та замість привітання протягнула одну з ромашок, які тримала у руці. Оксана прошепотіла: «Дякую», і дівча зірвалось до квітника зірвати ще мілких квітів.

- Ви їй сподобались, - відмітив Ілля, слідкуючи за кожним кроком сестри. – Така вертка стала, не вгнатися мені.

- Виглядаєш щасливим, - не могла змовчати дівчина.  

- Збираюсь вилітати до Німеччини! – гордо прокоментував він.

- Ого! Звучить чудово.

- Ще б пак! Скоро зможу вилікувати Марійку!

- Справді? Поздоровляю! – поплескала його по плечу вона. - Мама казала, що ти гаруєш на трьох роботах. Заслужив.

- Та ні, навряд чи зміг би назбирати, - на секунду затужив Ілля. – Хтось зробив анонімний внесок на рахунок. Уявляєте, вся сума. Вистачить і на операцію, і на реабілітацію. А я навіть не знаю, кому ноги цілувати.

- Тільки не порушуй закон, аби дізнатись, - пригрозила дівчина.

- Ні в якому разі. Одного несправедливого допиту мені вистачило до кінця віку. Вдруге не переживу.

Таксі, що заздалегідь викликала Оксана, під’їхало, і водій одразу засигналив, розриваючи бесіду.

- Ви на таксі? Аякже ваше розкішне авто?

- Продала, - прямо відповіла дівчина. - З мене так собі водій. Нехай краще одна маленька дівчинка стане на ноги.

- Згоден, - Ілля спочатку не зрозумів, а коли збагнув натяк Оксани, кинувся її обіймати:

- О, Господи, дякую! Дякую! Я не знаю, як вам віддячити.

- Не моя заслуга. Дякуй Аресу.

- Кому? – спантеличено перепитав він.

- Забудь і нікому не кажи, - інтригуючи зашепотіла дівчина, і, махнувши на прощання, попрямувала до машини.

Таємний рахунок Ареса – абсолютно не прихований. Він маячив перед Ксенією щодня, накручуючи кілометри жорсткого шляху. Впевнившись, що машина офіційно зареєстрована на її ім’я, і легально задекларована, дівчина полегшено видихнула. Сумління довго травило душу, поли Оксана позбавлялась від авто, перераховуючи кошти на картку Іллі, заливши Ігоря Васильовича без повного звіту. Та все-таки це було вірним рішенням, чи не так? Справу закрито. Хакера арештовано. Статус «Ред А» знято. Звучить непогано, от тільки Арес пустив у дівочому серці загрозливе коріння аморальності. Оксана пообіцяла собі, що не дасть їм розростись, хоча хто знає, який боком монета випаде наступного разу…