Глава 7

На журнальному столику, вкритому прозорою цупкою скатертиною, пахтіла вечеря. З тарілок зі спагеті досі йшов легкий димок – їх щойно поставили, у високих склянках завмерло рубінове вино. Виглядало доволі апетитно, та Оксану більше приваблював кремовий широкий диван з великими подушками, що так і запрошували прилягти.

Дівчина досі мала ключі від квартири колишнього, власне, їх спільної квартири, яку вона покинула тільки-но дізналась про зраду. Увійти без зайвих дзвінків здавалось легше, аніж знову вести цивілізовану бесіду з Олегом, поки всередині закипає злість та образа.

— Знав, що ти прийдеш, — наспіх знімаючи сміхотворний квітковий фартух, хлопець виник з кухні, поставив на стіл миску з салатом і чемно відсунув стільця для Ксенії:

— Прошу.

Прийняти пропозицію було неважко, складніше було через тривогу ковтати смачну їжу.

— З початку твоєї кар’єри мені не вистачало тебе, — зізнався хлопець. — П’ять років сумував до нестями.

— Так сумував, що вскочив у ліжко за першої ліпшої нагоди, — скривилась вона.  

— Як справи на роботі, до речі? — проігнорував її Олег.

— Ніяк не можу спіймати Ареса.

— Того хакера? Досі? Ох і хитрюга хлопчина, — хмикнув він. — Є якісь думки щодо його затримання?

— Чесно кажучи, так. Але мені знадобиться твоя допомога?

— Моя? Неочікувано. Що я маю робити?

— Навчи грати в шахи, — просто відгукнулась Ксенія. — Ти завжди хотів, аби я стала профі, а я все тікала від твого дивного тиску.

— Як це допоможе спіймати хакера?

— Тобі видніше, — зробила коротку паузу дівчина, — Аресе.

— Давно? — спокійно жував Олег.

— Зрозуміла? Ну, скажімо, гра в шахи навела на певні спогади, — почесала скроню вона. — Поділись, що з тобою трапилось, Олегу? Ти був… Вірніше, не був злочинцем! Я покохала зовсім іншу людину!

— Тебе ніколи не було поруч! — спалахнув Олег. — Вся в роботі. Не вечеряла зі мною, не ходила на побачення, не грала в шахи, врешті-решт!

— То ти пішов на злочин, бо я  відмовлялась погратись?! — підірвалась Ксенія.

— Почасти. Визнай, тобі цікавіше було зі мною, як хакером, а не хлопцем! Ніколи не помічала, що бігла стрімголов, коли Васильович викликав тебе через атаку Ареса?

— Задля захисту користувачів! І закону!

— Який, в біса, закон, Оксано? Невже не розумієш? Ти думаєш, що борешся за справедливість, висиджуючи на своєму стільці в офісі, неначе на троні, а в цей час помирає сотні тисяч невинних.  

— Тому треба красти?

— Алгоритм там, код тут – перебіг цифр у широкому спектрі символічного виміру. Це не крадіжка, проста перестановка доданків.

— Гроші у віртуальному світі такі ж самі гроші, як і в реальному. Нехай ти не можеш їх пощупати, — старалась донести крихту здорового глузду Оксана. — Навіщо ти вплутав мою матір в свої махінації?

— Випадково вийшло, — відвернувся він. — Я хотів позбавитись від смартфону, щоб ви пішли хибним шляхом, а там все закрутилось… Ілля взяв мою сумку, а телефон якось випав… Ех!

— Ви знайомі? — перебила дівчина.

— Ілля – мій друг, працює на мою компанію. Як дізнався про діагноз його сестри, все й вигадав. Спочатку перекачував кошти у фонди, та вони довго сперечались, кому гроші важливіші. Тож я продовжував потроху підкидувати, доки вони дійдуть згоди. Але тягнути далі нікуди. Іллі необхідна величезна сума зараз. І я не збираюсь відступати.

—Олегу…

— Відпусти мене, я маю допомагати людям, — благав він. — Дай виручити хоча б друга…

— Вибач, — не відступила Оксана, натискаючи на екстрену кнопку виклику спецзагону.