Глава 7

На журнальному столику, вкритому прозорою цупкою скатертиною, пахтіла вечеря. З тарілок зі спагеті досі йшов легкий димок – їх щойно поставили, у високих склянках завмерло рубінове вино. Виглядало доволі апетитно, та Оксану більше приваблював кремовий широкий диван з великими подушками, що так і запрошували прилягти.

Дівчина досі мала ключі від квартири колишнього, власне, їх спільної квартири, яку вона покинула тільки-но дізналась про зраду. Увійти без зайвих дзвінків здавалось легше, аніж знову вести цивілізовану бесіду з Олегом, поки всередині закипає злість та образа.

- Знав, що ти прийдеш, - наспіх знімаючи сміхотворний квітковий фартух, хлопець виник з кухні, поставив на стіл миску з салатом і чемно відсунув стільця для Ксенії:

- Прошу.

Прийняти пропозицію було неважко, складніше було через тривогу ковтати смачну їжу.

- З початку твоєї кар’єри мені не вистачало тебе, - зізнався хлопець. - П’ять років сумував до нестями.

- Так сумував, що вскочив у ліжко за першої ліпшої нагоди, - скривилась вона.  

- Як справи на роботі, до речі? – проігнорував її Олег.

- Ніяк не можу спіймати Ареса.

- Того хакера? Досі? Ох і хитрюга хлопчина, - хмикнув він. - Є якісь думки щодо його затримання?

- Чесно кажучи, так. Але мені знадобиться твоя допомога?

- Моя? Неочікувано. Що я маю робити?

- Навчи грати в шахи, - просто відгукнулась Ксенія. - Ти завжди хотів, аби я стала профі, а я все тікала від твого дивного тиску.

- Як це допоможе спіймати хакера?

- Тобі видніше, - зробила коротку паузу дівчина, - Аресе.

- Давно? – спокійно жував Олег.

- Зрозуміла? Ну, скажімо, гра в шахи навела на певні спогади, - почесала скроню вона. - Поділись, що з тобою трапилось, Олегу? Ти був… Вірніше, не був злочинцем! Я покохала зовсім іншу людину!

- Тебе ніколи не було поруч! – спалахнув Олег. - Вся в роботі. Не вечеряла зі мною, не ходила на побачення, не грала в шахи, врешті-решт!

- То ти пішов на злочин, бо я  відмовлялась погратись?! – підірвалась Ксенія.

- Почасти. Визнай, тобі цікавіше було зі мною, як хакером, а не хлопцем! Ніколи не помічала, що бігла стрімголов, коли Васильович викликав тебе через атаку Ареса?

- Задля захисту користувачів! І закону!

-Який, в біса, закон, Оксано? Невже не розумієш? Ти думаєш, що борешся за справедливість, висиджуючи на своєму стільці в офісі, неначе на троні, а в цей час помирає сотні тисяч невинних.  

- Тому треба красти?

- Алгоритм там, код тут – перебіг цифр у широкому спектрі символічного виміру. Це не крадіжка, проста перестановка доданків.

- Гроші у віртуальному світі такі ж самі гроші, як і в реальному. Нехай ти не можеш їх пощупати, - старалась донести крихту здорового глузду Оксана. - Навіщо ти вплутав мою матір в свої махінації?

- Випадково вийшло, - відвернувся він. - Я хотів позбавитись від смартфону, щоб ви пішли хибним шляхом, а там все закрутилось… Ілля взяв мою сумку, а телефон якось випав… Ех!

- Ви знайомі? – перебила дівчина.

- Ілля – мій друг, працює на мою компанію. Як дізнався про діагноз його сестри, все й вигадав. Спочатку перекачував кошти у фонди, та вони довго сперечались, кому гроші важливіші. Тож я продовжував потроху підкидувати, доки вони дійдуть згоди. Але тягнути далі нікуди. Іллі необхідна величезна сума зараз. І я не збираюсь відступати.

- Олегу…

- Відпусти мене, я маю допомагати людям, - благав він. - Дай виручити хоча б друга…

- Вибач, - не відступила Оксана, натискаючи на екстрену кнопку виклику спецзагону.