Глава 3

Перш ніж потрапити додому, дівчина вирішила відвідати матір. Через заклопотаність в онкологічному центрі Ірина Михайлівна завжди забувала перекусити, хоча, як лікар, мала б стежити за вчасними прийомами їжі, тому Оксана частенько привозила матері перекус. Коли жінка зайняла пост головного лікаря центру, вона, подібно дочці, днями й ночами губилась серед стосів документів на підпис, укладанням угод та залученням партнерів. Єдиним шансом поспілкуватись у сімейному колі були саме такі раптові зустрічі. 

Після імпровізованого сніданку з вареників з картоплею, за якими Оксана заїхала по дорозі, Ірина Михайлівна виглядала у вікно, з якого розкривався вид на парадний вхід до клініки та паркову.

- Нова машина? Мерседес, нічого собі, як Олег пихтить повернути тебе, - без тіні здивування проказала вона.

- Я поверну авто. При нагоді, - заходилась Оксана, відмічаючи ідеальний блиск червоного позашляховика.

За часів навчання на програміста Оксана по вуха закохалась в одногрупника з пухкими вустами та проникливим поглядом – Олега Завгороднього. Виявилось, що і хлопець був небайдужим до завжди чесної відмінниці. Не встиг Олег отримати червоний диплом, як його кинулись заманювати у солідні фірми з розробки програмного забезпечення. Поки Оксана продовжувала навчання в академії СБУ, Олег розвернув прибутковий бізнес з випуску «заліза». Постійні зустрічі, збори, конвенції - не дивно, що чоловік піддався спокусі провести ніч з довгоногою моделлю на презентації чергового товару. 

- Навіщо ж повертати? – вирвала Оксану зі спогадів матір. - Залиш собі. Попрохай ще одне. Пробачення за зраду коштує набагато дорожче. Тому бери все, що дарує, і домагайся шикарніших подарунків, а потім кинь його, та й по всьому.

- Мамо!

- А що такого? – не розуміла жінка. - Твій біологічний батько вчинив таким же чином. Тільки я на той момент була досить пустоголова, аби обібрати його до нитки за цей ганебний вчинок! І виходить, цієї миті він спокійненько мочить ноги у бірюзових водах Мальдів, а обличчя у грудях чергової кралі, поки я тут всіма правдами й не правдами вибиваю фінансування для лікарні.

- Так, мамо, я поїду, поки ти остаточно не розійшлась і не почала лаятись, - розмови про батька завжди доводили Ірину до сказу, а дівчина не могла це слухати, адже залишилась з ним у добрих стосунках.  

- Та не тікай вже ж, обіцяю більше не нарікати.

- Добре, що ти навчилась моментально брати себе в руки. Але я все одно поїду. Не спала всю ніч.

- О, Боже, в тебе з’явився коханець! – висновки робити жінка точно не вміла.

- Мамооо, - закинувши голову назад, Оксана звернулась до стелі, і не витримуючи ані секунди з жінкою, в якої настрій скаче, наче температура при лихоманці, поспішила на вихід.

Та її випередили. Двері відчинились – з них різко вигулькнув молодий високий хлопець:

- Ірино Михайлівно, нагадую, що за годину у вас зустріч з потенційними інвесторами. Викликати вам таксі? Ресторан на тому боці міста.

- О, ні-ні, не переймайся, - всміхнулась вона. - Моя дочка мене підвезе. Так же, доню?

- Аякже, - погодилась Оксана, відчуваючи, як повіки повільно скочуються вниз.

Переймаючись за достатньо нагострені вушка в стінах лікарні, лише коли блискуча машина мчалась по західному шосе, дівчина запитала:

- В тебе новий секретар? Чим попередній не вгодив?

- Ти забула, що Микита – студент, і через роботу писав лаборантські вночі, а під ранок приходив з величезними синцями під очима, прямо як в тебе, доню, - тицьнула пальцем матір. - Як приїдеш додому легенько промасажуй та поклади патчі.

- Добре, - сперечатись з мамою було собі дорожче.

- Так от… Я пожаліла Микиту. І цього новенького теж пожаліла. Бідний Ілля.

- А що з ним?

- Не з ним. З його сестрою. По-перше, обоє сироти. Коли хлопчина досяг повноліття, став самотужки опікати малу, а вона… Вона лежить в нашій клініці. Лейкоз, - посумнішала жінка, а Оксана співчутливо видихнула. – При чому вже на тій стадії, що ще трохи і без пересадки кісткового мозку не обійтись. Ілля працює на декількох роботах. Я… В мене серце розривається. Лікування занадто дороге.

- Шкода хлопця.

- Ох, не доведи Господи. Я намагаюсь залучити якомога більше фондів до нашої проблеми, але фортуна відвернулась від мене.

- Не впадай у відчай, все вийде, мамо, - щиро віднесла думку до небес Оксана.