Глава 2

- Яка подача, які евфемізми! – жестикулюючи, гонорував Ігор Васильович – незмінний начальник відділу. - Твій язик, Оксано, гарненько підвішений. А от пальці, що клацають по клавіатурі, підводять.

Дівчина схилила голову, аби не бачити розпачу на обличчі наставника, досить рідної для неї людини. Вона бажала походити на нього у всьому: як у професійному плані, так і в життєвому, звичайно, крім величенького пуза та залисини.

- До мене в кабінет, хутко, - наказав він, грізно махаючи дипломатом. - І, будь ласкава, поясни, якого чорта ти досі на робочому місці?

Звісно, відповідь була йому відома. Тож тільки-но за ним зачинились двері, у кабінеті роздався придушений крик:

- Я задовбався тебе прикривати! Три роки поспіль! Три роки, Оксано! – носком туфель штурнув він стілець. - «Нагорі» твою компетентність почали ставити під сумніви. Я викручуюсь, як можу. А ти мені ще підкидаєш проблем.

- Пробачте.

- Пробачте? Чим це допоможе? П’ять років тому один за одним тут сновигали пов’язані інтернет-шахраї, яких спіймала ти. Ти, Оксано. У хлопців штани хоча б провітрювались, поки вони притягували сюди злодіїв, а зараз що? Сидять, ждуть, поки ти награєшся зі своїм хакером!

- Це зовсім не гра, - завила дівчина.

- Не гра? А мені вже здається, що гра, бо ти як наркоман, не можеш без дози, - потер вуса начальник. - Я спостерігав, як ти підскакуєш від радості, коли він з’являється онлайн і спустошує ще один рахунок бідного користувача! А потім з банку починають слати S.O.S разом з листами про некомпетентних працівників державних установ!

- Я роблю все можливе, Ігоре Васильовичу, - присягалась Оксана.

- Щось не схоже! Або ти зараз же не зупиняєш хакера, або я віддаю твою справу Костянтину.

- Ні, будь ласка, не треба забирати, благаю! Спіймаю за місяць…  

- Оксано, місяця в тебе немає. Даю тиждень, аби отам на допиті сидів той негідник, через якого в усіх моїх снах присутні валютні позначки і як я стою на колінах перед головою СБУ й клянусь, що все під контролем. Тільки май на увазі – остання теза не зі сну, а з реальності, Оксано, - від напруженої погрози чоловік аж розчервонівся. - А тепер брись додому. Відпочинь. А з понеділка візьмись за голову. І якщо на відділ впаде ще якась справа, я забороняю, чуєш, забороняю тобі її брати або допомагати комусь з колег. Адже за тиждень… Сама знаєш.

- Так. Все зроблю.

- Хоча б десь дійшли згоди, - в його голосі ні натяку на посмішку. - А про сьогоднішню ніч звіт мені на стіл.

- Ага, - поквапилась зникнути з поля зору наставника дівчина.

- Не чую?

- Так точно, - вирівнялась Оксана, отримуючи схвальний кивок.