Глава 1

У виразному світлі, що виривалось з-під не до кінця опущеної ролети, ліниво бовтався пил. Він плавно осідав на молочний стіл, свавільно приземлюючись на виставлені у рядок різнокольорові теки, чорний широкий екран, місцями потерту клавіатуру, філіжанку з недопитою кавою та на жовтобокий кактус, що цілився пульнути однією з безлічі гострозубих голок прямо у щоку своїй власниці, аби та прокинулась.

Спершись на лівий лікоть, а правою рукою тримаючись за мишку, зовсім тихенько, немов маля, сопіла дівчина. Доки незручна дрімота охопила її слабке тіло, геймерські навушники з’їхали до підборіддя, а мікрофон неприємно штрикав у шию. На моніторі блимали літери та цифри, що шершавими написами проектувались на її обличчі.  

- Ксеніє… Ксеніє, Ксю, прокидайся.

Дівчина відчувала, що її неабияк сильно трясуть за плече, але вийти зі стану цілковитого спокою було ледве не самогубством. Ще кілька поштовхів, і повіки неконтрольовано відкрились. Очі заліпило яскраве світло – порушник сну та тиші дібрався до вікна та відчинив його, запускаючи й ранкову прохолоду.

- Всю ніч тут провела? Чи ти здуріла? – невисока розмита фігура копошилась за столом напроти, і дівчині довелось добряче протерти лице, щоб розгледіти свою колегу та за сумісництвом подругу Поліну. 

- Був шанс спіймати мого хакера, - мляво пояснила Оксана і через засуху у роті потягнулась висмоктати залишки вчорашньої кави, яка тепер мала присмак збовтаної грязюки, наче своєрідний спогад про дитячі витівки.

- Я чую це кожного божого дня протягом останніх трьох божих років, - цмокнула подруга, розвішуючи піджак на спинці крісла та готуючись читати моралі.

Працювати у відділі національної кібербезпеки морока ще та. Щоденно стояти на почесній варті, вишукуючи та протидіючи потенційній загрозі, фільтруючи міріади алгоритмів - до болю в шиї, до зведення шлунку, до розпухлих очей, тяжко. Та разом з тим ти відчуваєш себе надлюдиною, супергероєм, який в два кліки рятує світ та встановлює тотальну справедливість.

Перші два роки все було майже ідеально: операції щодо вияву та нейтралізації цільових кібератак під керівництвом Оксани Ліщук проходили успішно, ліквідація та усунення небезпеки в рамках кібершпигунства відбувалась протягом трьох годин – надшвидкість (як для такої серйозної справи). Всі ці протидії визначали високу результативність відділу, зниження рівня злочинності в мережі та спокій для громадян. Проте не всі казки можуть похизуватись щасливим фіналом.

Одного разу під час чергової контрольної перевірки систем безпеки Оксана помітила дивну активність. У коді де-не-де вискакували літери «А», «С», «Е» та «Р». Спочатку колеги подумали, що це системна помилка, яка ні на що не впливає, тож надали їй статусу «Грін B» - незагрозливий, 50% пильності. Та ніхто й незчувся, коли діяльність переповзла до позначки «Ред А» (загроза вищого рівня, 100% пильності) й стала по-справжньому хакерською. В основному вона була націлена на присвоєння персональних даних платників податків, доступу до банківських рахунків та безпосереднє їх спустошення.

Злодій безпощадно атакував банківські системи, запускаючи складний вірус, який було важко знищити. Та коли все ж вдавалось подолати вірус, з рахунків вже зникали кошти без шансу на відновлення. У відділку не сходили з вуст перемовини про генія кіберсистем. Колеги дивувались химерним літерам А, С, Р, Е – передвісникам атаки, тож покрутивши та зліпивши їх до купи вони нарекли хакера Аресом – істинним богом війни.

Впіймати хакера було неможливо, адже його дії не мали системності, лише рандомні штурми на електронні платіжні системи будь-якого банку в будь-який день. Тільки колеги відсканують чотири відомі літери, й Арес виринає онлайн, як Оксана кидає всі поточні справи, сподіваючись вивести злодія на чисту воду. Однак їй ще жодного разу не пощастило впасти на слід хакера. Вона лише встигала знешкодити вірус, та ніяк не Ареса, через що дівчині перепадало від начальства.

Тому щоб Поліна повторно не розпочала повчальні байки в дусі: «Ти марнуєш свій час на невловимого злочинця, і шеф добряче біситься», Оксана вчасно зауважила:  

- А чому ти так рано?

- Ох, - вона ввімкнула блок живлення свого комп’ютера й стомлено відкинулась на шкіряному кріслі, - ті молодята за стіною всю ніч з’ясовували відносини. Знову. Навіщо тільки одружуватись, коли в вас така несумісність характерів…

Доки Оксана розминала затерплі плечі, Поліна тягуче позіхнула, а потім співчутливо поцікавилась:

- Яку суму він цього разу вкрав?

Подруга не спитала, чи вдалось зупинити хакера, бо заздалегідь знала: якщо за три роки не поталанило спіймати крадія, то одна єдина ніч не зарадить ситуації.

- П’ять тисяч гривень.

- Всього? Щось він дав маху, - хмикнула вона.

- Мені практично вдалось загнати його в глухий кут! В одному алгоритмі я знайшла похибку і спробувала зіграти на цьому, але він теж її помітив, - розчаровано вдарила по столі Оксана. - На мій превеликий жаль. Та ще й в кінці скаженої гонитви залишив повідомлення.

- Що??

Досі, окрім сигнальних літер, Арес не лишав повідомлень, не йшов на контакт, не силився поспілкуватись. А тепер на чорному прямокутнику капсовими літерами миготіло: «Гроші мої, лузерко».

- Стривай-но, - замислилась Поліна. – Дивись, стать у зверненні. Як він дізнався, що ти дівчина?