Глава 2

ЄЛИЗАВЕТА.

Піднявшись у свою спальню я замкнулася, і виплакавшись від душі, заснула. Прокинулася коли на дворі вже була ніч, але шалена спрага змусила мене піднятися, та спуститися вниз.

Я тихо покидаю свою кімнату. Знявши капці, залишаю їх біля своїх дверей. Лише у шкарпетках, подаюся вниз. Я щиро сподіваюся, що Орлов вже заснув. Бо не маю найменшого бажання перетинатися з ним. Він став мені огидним, після цієї підписаної, таємної угоди.

 Це підло! Це підстава, як зі сторони бабусі, так і зі сторони Арсена.

Що з цим робити, я поки не вирішила, але заміж за Орлова, я точно не вийду.

Обережно переступаю дерев’яні сходинки, які злегка поскрипують при ході. Надто тихо спускаюся у напівтемряві. На сходовому майданчику зупиняюся, бо бачу промінь світла внизу, що падає, з не щільно зачинених дверей кабінету. Прислухаючись, чую тихі чоловічі голоси.

Я безшумно спускаюся у вітальню, та роблю кілька кроків, у бік кабінету. Зупинившись біля стіни, завмираю, прислухаючись до розмови. Один з голосів належить Арсену, а інший точно моєму дядьку Олександру.

Отже, він все ж приїхав. Невже покинув свій гарем? Дивно!

— Арсене, а як же Денис?

Вириває мене з роздумів голос дядька.

— Друже, ти ж ще донедавна вважав його, своїм сином?!! Зрештою за одинадцять років, ти звик до нього...

Я знаю, що в Орлова є син Денис, але про, що зараз мова, не зовсім розумію.

З кабінету доноситься важке зітхання Арсена.

— Ми з малим домовилися зустрічатися, та підтримувати зв’язок. Хоч як виявилося він мені не рідний, але ми з ним не чужі. — Орлов знову шумно зітхає, та пригнічено додає. — Якби не мій адвокат, я б справді ніколи не дізнався, про зради Лільки. Уявити не можу як міг бути таким сліпим. — чоловік витримує паузу, по якій невесело продовжує. — Але, що тут казати, моя колишня не тільки акторка з дипломом, вона й акторка по життю. От і запудрила мені мізки так, що я стільки років, мов сліпий ходив.

— Так, друже, тобі не позаздриш. Чотирирічний процес розлучення, це справді треба мати сталеві нерви. — зі співчуттям кидає Олександр. — Але я не розумію, навіщо ти віддав Лільці будинок, машину, та ще й погодився виплачувати аліменти на утримання Дениса та її особисте життя.

— Аби відстала. — фиркає невдоволений Арсен. — Бачити її не можу. Якби я не погодився на ці умови, то процес розлучення тривав би ще зо два роки. Не хочу мати з цим стервом нічого спільного. — чоловік зітхає та додає. — Хочу почати своє життя заново.

— З малою! — хмикнувши питає дядько. — До речі, що у вас з Єлизаветою?

— Нічого! — фиркає невдоволено Орлов. — Виявляється Катерина Андріївна, нічого їй не розповіла про нашу угоду. Мабуть, не встигла. От мала тепер кіпішує, і виносить мені мізки. А сьогодні взагалі заявила, що заміж за мене не вийде.