Розділ 49. Арешт

     Лодевік сьогодні приїхав на обід трохи раніше. Дивно, але він встиг обробити вже все, що намічав до обіду. Він пройшов в будинок, вмився і почав обідати. День сьогодні був просто прекрасний. Оскільки сьогодні Марина була на добовому чергуванні, вечерю й сніданок готуватиме він. Лодевік вже уявив собі меню, і як він буде готувати завтра для втомленої дружини її улюблений омлет.

     І тут почув гучне нявкання котів. Він же, напевно, забув їм покласти корм? Лодевік подивився в котячий кут. Так і є! Їх тарілки були порожні. Він поклав їм консерви та покликав їх. Пухнастики майже миттєво з'явилися, швидко поїли й втекли. 

     - Треба ж? - здивувався Лодевік. 

    Зазвичай вони лестилися до нього або Марини. Куди вони так поспішали? Через кілька хвилин він знову почув котячі розмови й здивувався. «Як мало ми знаємо про наших тварин!» - думав він. - «А, адже, вони живуть поруч з нами, і ми говоримо, що любимо їх!» 

    Він не поспішаючи вийшов на вулицю і придивився. Нявкання долинало з, чомусь, відкритого вікна підвалу. Дивно, він не відкривав це вікно. Взагалі, звичайно, періодично треба провітрювати приміщення. Може, це Марина відкрила? А хто ж ще? Звичайно, вона, більше нікому.

   Чого ж коти пішли туди - обстежити нову територію? Але, як-то дивно вони поводили себе, ніби перемовлялися. А, може, у них в підвалі з'явилися щури? У Лодевіка з дитинства був один ганебний, для чоловіків, недолік. Він боявся пацюків. Взагалі, в цій кімнаті не було зимових запасів, так що жерти цим тварюкам було б тут нічого. Але, хто їх знає? Може, пацюки влаштували тут своє гніздо? 

   Він навшпиньках зайшов у коридор, пошукав щось важке й озброївся підходящим кийком. Лодевік приклав вухо до дверей, намагаючись зрозуміти, чим займаються там коти. І почув тихе бурмотіння, не схоже на котяче. Це був людський голос.

    У будинок проникли злодії! Він навшпиньках вискочив з підвалу, помчав в будинок, викликав поліцію, і озброївшись пістолетом, який пролежав в кабінеті без користі сорок років, тихенько повернувся до підвалу. Хоч, поліція і попередила, щоб він не ризикував, він вирішив постерегти злодія, щоб той не зміг втекти. І тут його осяяло! А як же коти? Чи не зашкодить злодій котам? Якщо з ними щось трапитись - Марина не переживе. Адже, це - єдина пам'ять, яка залишилася у неї від дочки! Якщо злодій згорне шиї котам, щоб вони не видали його присутність? 

    Він намацав ключ в кишені, але спочатку вирішив, подивитися на свого супротивника, якщо вийде, крізь замкову щілину. Він присів і приглядівся. І прямо напроти дверей, в кріслі, побачив зменшене зображення ... Ані, яка спокійно сиділа з котами на колінах.

     З вулиці почувся звук  машини ...                                     

    Закінчивши прибирання кімнати для персоналу, Марина перевела дух, присіла і стала думати, як розрулити ситуацію з Анею. Звичайно, Лодевік так чи інакше, може дізнатися про її присутності, тому йому доведеться сказати правду. З прикрістю, Марина почула від дочки, що та хоче розлучити її з чоловіком. Так, раніше у них були такі плани. Це було ще до того, як Марина дізналася справжнє ставлення до себе Лодевіка. Але, зараз, коли вона дізналася, що той може бути ніжним і люблячим, їй не хотілося кидати його одного. Більш того, їй це здавалося нелюдським. 

    Анні, вона, звичайно, беззастережно вірила. Дівчинка потрапила в біду. Таке може з кожним трапитися. Мабуть, їм таки доведеться ховатися. Вона зовсім забула, що інтерполівці шукають її дочку. Вони ж можуть з'явитися в будь-який час! Поки їм доведеш, що Аня не винна, та і як їм це довести? Значить, треба терміново придумати план порятунку Ані! 

     Вона так була поглинена своїми думками, що не помітила у вікні поліцейську машину, яка на всіх порах мчала до входу в лікарню.

     - Фрау Баркамп, терміново йдіть за мною!  - матеріалізувався в дверях знайомий поліцейський. 

     І у неї завмерла серце. «Аня!» - в розпачі подумала вона. 

   Дорогу додому вона просто не помітила. Думки у неї хаотично металися в голові, намагаючись терміново придумати обґрунтування для реабілітації дочки в очах слідства. 

    У їхньому дворі знаходилося досить багато людей і стояв шум. Поліцейські, «швидка допомога», Лодевік і ... Аня, що люто пручалась поліції. Марина, розштовхуючи всіх, кинулася до дочки. 

    - Анечко! - заголосила вона, намагаючись звернути на себе увагу дочки. Але та поводилася абсолютно неадекватно, вереском кричачи, бризкаючи слиною і дряпаючи оточуючих.

    Марина з болем дивилася на цю картину, але потім усвідомила. Це ж Аня симулює божевілля. Розумничка! Її визнають недієздатною, тобто неосудною, і дадуть їй спокій. Марина Володимирівна і її чоловік дивилися, як Анну завантажили в «швидку допомогу» і відвезли. 

    - Що тепер? - втомлено запитав Лодевік. 

    Він до останньої миті не вірив, що все відбувається насправді. Здавалося, ніби це якась весела містифікація, після якої всі актори вийдуть і зізнаються, як спритно всіх розіграли.

   - Буде проводитися судово-психіатрична експертиза. І вже за її результатами слідство дійде до якихось висновків, - пояснив поліцейський.

     Поліція вилучила всі Аніни речі й поїхала, залишивши сімейство Баркамп в подиві, як їм після цього жити далі.