Розділ 48. Несподівана поява

     Залишок дня Марина присвятила тому, що приїхавши додому, засіла в Інтернеті й почала виписувати собі список всіх відомих видавництв в Голландії, Німеччині, Штатах.

     Лодевік залишився нейтральним до її заклику. З одного боку, він хотів підтримати дружину. З іншого - він зрозумів, що знав про падчерку далеко не все. Але він хотів, щоб Марина зайнялася чимось, що допомогло б їй адаптуватися в житті після всього, що сталося. Тому і не перешкоджав новій «шаленості» Марини, як в душі він назвав її нову одержимість. 

   Тепер, у вільний, від роботи й домашніх турбот, час, вона займалася систематизацією відомостей про видавництва. Вона розуміла, що вкласти власні мізерні кошти в друк Аніних книг не вийде - не вистачить достатньої суми. Тому, вона теж не відмовлялася від думки про видання книг в електронному вигляді.

     Перш за все, вона написала лист в те видавництво, в якому її Аня вже опублікувала дві книги. Вона повідомила про загибель їх авторки, і запитала, чи збираються вони й далі видавати та просувати її книги. Марина Володимирівна не знала умов договорів, підписаних її дочкою. Зараз вона згадала, що вдома, серед її документів, вона не знайшла цих документів. Дивно! Чи могла Аня зберігати їх у себе на роботі? Теоретично - могла. Тому, наступною дією мати послала листа на колишню роботу дочки, з проханням відіслати їй всі знайдені там речі Ані. Пересилання, вона, звичайно, пообіцяла сплатити сама.

     Далі Марина Володимирівна склала список щодо «дешевих» видавництв і почала вивчати їх типові договори. З колишніх бесід з Анею, вона знала, що контракти в кожному з видавництв - свої, і їх треба ретельно вивчати. 

    Звичайно, пані Баркамп повідомляла, що автора вже немає в живих. Вона знала, що така «реклама» здатна іноді викликати більший інтерес, ніж до інших авторів, і продажі. Таким чином, Марина Володимирівна була зайнята зараз, в основному, стомлюючим листуванням з видавничими будинками. 

     Помітивши, що це приносить в життя дружини певне умиротворення, Лодевік вирішив не перешкоджати клопотам дружини. Але, періодично, у нього в пам'яті спливали спогади про візит інтерполівців, і він намагався відігнати їх, як страшне наслання. Ні, вони в чомусь допустили помилку. Якби Аня була жива насправді, вона б уже дала про себе знати. Вона ж розуміла, яким горем міг стати її відхід з життя для матері!

     Поступово їх життя стало налагоджуватися. Літо добігало кінця. Мав відбутися сезон збору врожаю. Лодевік, за традицією, питав думку дружини про те, кого з сусідів краще запросити на допомогу, переглядав господарський інвентар і техніку. Кожен займався своєю справою і був упевнений одне в одному.

     Сьогодні у Марини Володимирівни було останнє чергування перед відпусткою. Зазвичай, вона йшла у відпустку набагато раніше. Але, в цьому році, у зв'язку з сумними подіями, звичний уклад життя змінився. Але нічого. Якраз, залишиться більше часу для збирання врожаю.

     Чергування не віщувало ніяких особливих проблем.  Марина Володимирівна вже встигла зробити прибирання в відділенні й виконати вказівки чергового лікаря. Зараз у неї видалося кілька вільних хвилин, які вона вирішила провести на свіжому повітрі. 

     Марина Володимирівна вийшла у двір, подивилася вдалину. Попереду, усюди, де тільки було видно, простягався зелений луг. У безтурботному небі літали зграйки птахів. Сонце ласкаво гріло землю і все дихало спокоєм. Як шкода, що Аня так і не встигла переїхати до неї, як завжди мріяла Марина. Аня жила в стомлюючій метушні столиці, була вимушена брати участь в постійному бігу за краще місце під сонцем.

     А найкраще місце - ось воно! Місце, де ніхто нікуди не поспішає, і все знаходиться в гармонії з природою. Якби не її ... кінець, то Аня приїхала б сюди і писала свої книги, отримувала б дивіденди і теж жила довго і щасливо в загальній гармонії. Проживши тут досить тривалий термін, Марина Володимирівна змогла зробити висновок про те, в порівнянні з життям вдома, тут було майже ідеальне суспільство. Ось, і жила б тут Аня, і всі були б щасливі! 

     Ні, їй потрібна була самореалізація! Ця вада цивілізації, яка не дає людям жити спокійно! Скількох людей вона згубила! Марина зробила над собою зусилля, і постаралася направити свої думки в інше русло. Вона вже систематизувала списки відповідних видавництв і тепер залишалося порозсилати в них запити ....

     Пролунав звук сирени її авто. Марина Володимирівна придивилася в сторону парковки. Хоча відстань було далеченькою, але треба було поспішити. Не можна довго порушувати спокій пацієнтів. Вона поспішила, машинально намацуючи в кишені ключі від машини. Біля машини нікого не було, а сигналізація все пищала. 

     Марина відключила сигналізацію, розвернулася і хотіла вже поспішити до відділення. Але тут, на асфальт поруч з нею, лягла чиясь жіноча тінь. 

     Вона обернулася. Побачивши Аню, що виходила з-за машини, вона радісно протараторила: 

     - Привіт, Анюто, як тобі личить рудий колір! Я вже склала всі списки, - і замовкла, прийшовши до тями від автоматичної інерції. 

     Аня? Стоп! Її померла і спалена Аня?! Вона злякано глянула на дівчину, що підходила до неї. Вона злякано глянула на дівчину. 

     - Ти - Аня? 

    Вона з жаху закрила очі й знову відкрила, чекаючи, що привид минулого покине її й не буде більше так лякати. Але привид виявився абсолютно матеріальним, бо чіпко схопив її за лікоть.