Розділ 33. Жах

     Почуття злості настільки запанувало над Анею, що вона вже не мала сил стримувати свою агресію. Кров гарячими хвилями припливала до голови, викликаючи відчуття множинного опіку. Як так! Як вона могла знову помилитися в чоловікові? Виходить, насправді, серед них немає гідних? Йохан виявився таким же зрадником, як і всі? В голові у неї пронеслися спогади про всіх колишніх залицяльників - всіх тих, хто не тримав свого слова по життю, хто був слабкий духом або не мав мети.... 

     Чому вона повинна була йти по життю сама, вічно вирішуючи свої проблеми? Чому навіть деяким повіям везло зустріти свого нормального чоловіка, а їй - ні ?! Де була хвалена всесвітня справедливість? 

       А Йохан щось продовжував варнякати й варнякати їй під руку! Підлий нікчема! Як же він уже дістав, і як вона могла так повестися на його вмовляння? Видавництво виявилося пшиком! Та ще й просило чоловіка управляти нею!

     Всередині неї все тремтіло! Вона відчувала, що мозок зараз у неї лопне від внутрішнього вибуху! Анна схопила в руки перший, що попався їй на очі предмет - бронзову попільничку, якою так хизувався Йохан, і обрушила на нього всю свою лють. Вона наносила і завдавала ударів по голові цього підлого зрадника. Він думав, що вона стане його слухняною маріонеткою? Цього не буде, чи не на таку напав! Її прямо всю трясло від образи на всіх мужиків землі, які не виправдали її сподівань. 

     Приблизно після двадцятого удару вона видихалася. Попільничка була важка. Аня подумала, що вже достатньо покарала свого невірного чоловіка. Досить з нього буде вже! 

      Вона втомлено опустилася в крісло і вже без емоцій подивилася на тіло Йохана, яке сповзло з ліжка й обм'якло біля її ніг.

       - Що, будеш далі мене обманювати? 

     Чоловік мовчав. Це вже дратувало. Анна з хрускотом підняла його голову і різко повернула вліво, щоб побачити вираз його обличчя. Він був байдужим. Абсолютно автоматично, вона помацала пульс на шиї. Нічого. 

      Здох?! Так просто? В цю хвилину їй було зовсім не шкода його. Але ж зовсім недавно вони з жаром віддавалися любові на цьому самому ліжку! Однак, тоді вона ще не знала про його тотальну зраду! Та яку зраду? Зрадити може справжній друг чи коханий. Мабуть, вона для нього від початку була редакційним завданням, не більше! 

     Миттю по тому, вона змогла по-тверезому оцінити ситуацію. Це був просто жах! Перебуваючи на території чужої держави, вона вбила громадянина цієї держави, та ще й з особливою жорстокістю! Ось тепер це був уже повний крах! Якщо тіло Йохана виявлять - її неминуче посадять. Можливо - навіть на довічний термін. Адже, довести, що вона перебувала у неосудному стані, не вдасться.

     Що ж робити? В її свідомості заметушилися найрізноманітніші думки. По-перше, поки нікому не можна відкривати двері! По-друге, треба терміново позбутися трупа! Тут дуже до речі підійде його версія про відрядження. Як же позбутися від тіла? Як? Розчленувати його? Хоч, Анна і вважала себе холоднокровною і сильною, але зараз переконалася на практиці, що це не зовсім так, хоча б по частині холоднокровності. У всякому разі, розчленувати тіло вона навряд чи зможе. 

     Що ж робити? Її сумки й чемодан були малі. Вона пішла в гардеробну. Там стояло кілька валіз чоловіка. Одна, найбільша і широка, здалася їй досить місткою.

      Вона викотила її в вітальню і почала міряти очима тіло чоловіка. Добре ще, що він не був товстим і важким! Вона якось читала, що незабаром після смерті, в тілі починає розвиватися трупне задубіння, і тоді кінцівки вже не зігнеш! Варто було поспішати. Вона не знала напевно, коли саме починається таке явище.

      Анна поклала валізу поруч з тілом. Ніколи раніше вона не підозрювала, що може бути здатною на вбивство. Їй навіть думки такі в голову ніколи не приходили! Ось до чого вона докотилася, дівчинка-відмінниця по життю! 

     Від свіжого запаху крові її занудило. Анна пішла на кухню, взяла целофановий пакет, що для німців взагалі було казусом, адже вони намагалися упаковувати товар в екологічні пакування, і надійно зав'язала в пакет його голову. 

     Хоч Йохан і був струнким, але кілограм шістдесят п'ять все-таки важив. А у неї було всього п'ятдесят. Ціною неймовірних зусиль їй вдалося втиснути його тіло калачиком на дно валізи. Вона спробувала закрити кришку, але та не піддавалася. Чорт, що ж було робити? Вона сіла на кришку валізи й спробувала застібнути блискавку. Але, не тут-то було. 

     Піднявши кришку вгору й оцінивши обсяг, який займало тіло покійного чоловіка, вона зрозуміла, що без розчленування тут не обійтися.

     Від однієї думки про це вона відчула грудку нудоти, що стрімко піднімалася до її горла. Зусиллям волі, їй вдалося все-таки, стримати блювоту і взяти себе в руки. 

    Вона вийшла на балкон подихати свіжим повітрям. У внутрішньому дворику їй попалася на очі сусідка Йохана. Та теж помітила її й привітно кивнула їй. Анна, стиснувши всі нерви в кулак, люб'язно їй посміхнулася і теж кивнула. Все, її вже помітили! Хоча ... хоча, нічого поганого в цьому не було. Навіть навпаки. У разі чого, вона скаже, що приїжджала, але чоловік був у від'їзді й вона теж поїхала. Повернувшись в спальню, вона з ненавистю глянула на «калачик», що ще не встиг оклякнути.

        Аня згадала, що в сумці у неї, дуже до речі, лежала сантиметрова стрічка. Вона заміряла валізу. Він виявився розмірами 77х52х28 см. І тут вона помітила максимально допустиму вагу - 4,5 кг! Слава Богу, що Йохан туди не вліз! Ось було б круто, якби валіза обірвалася і розкрилася на очах у шокованої публіки!