Розділ 11. Панахида

       Надія стояла весь цей час і не вірила своїм очам. Вона раз у раз згадувала, як заспокоювала Аню, коли та дізналася, що перший чоловік її зраджує і плакала .... Згадувала, як важко Келлер переживала розлучення .... Згадувала, як та з головою поринула в науку, можливо, щоб зайняти себе і так легше пережити душевну травму .... 

     Ліва половина обличчя покійної була прихована квітами, можливо тому, що вона була повністю деформована. Принаймні, таке припущення потім висловила шеф. Протягом півгодини всі встигли сказати про Аню теплі слова і попрощатися, а потім мати покійної запросила всіх супроводити тіло її дочки в останню путь. Присутні сіли в два автобуси й рушили в скорботний шлях.

     Подруги всю дорогу промовчали, кожна думаючи про своє. До крематорію вони встигли під'їхати до точно призначеного терміну. 

     - А хіба «судово-медичні» трупи, та ще й молодих, дозволяється піддавати кремації? - з подивом запитала Елеонора їх шефиню. 

     - Я в цьому не розбираюся. Але, з огляду на те, що мати їде за кордон і не зможе часто їздити на могилку, думаю, що дозволили? 

    Елі це було дивно чути, але її справа була - сторона, тому вона заспокоїлася і з усіма іншими підійшла попрощатися. Живим струмком до тіла покійної підходили всі, хто її знав і любив. Надя й Еля підійшли останніми, і на мить зупинилися.

     - Спочивай з миром, - сказала Надія. 

    До останньої миті їм обом здавалося, що зараз, перед остаточним падінням труни в піч, небіжчиця відкриє очі, вистрибне, буде сміятися і запитає: «Ну, як я вас розіграла?». Але, нічого подібного не сталося! Анна була зараз недоступна, вже не чула їх, і вже не була схожою на колишню, живу .... 

     Стулки п'єдесталу роз'їхалися, труна почала повільно опускатися і миттю по тому, стулки зімкнулися над ним. Усе. Людина пішла від них остаточно .... 

     З тілом Анни пішли й всі пристрасті, що роздирали її розум, всі надії, думки та прагнення .... «Все, що знайде твоя рука зробити, роби по силах своїх, бо в могилі, куди ти йдеш, немає ні справи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості», - згадала Надія слова Еклезіаста.

    Двоє дужих сусідів вхопили слабку мати Ані під руки, і повели до виходу. Зараз всі намагалися відвернути її розмовами, щоб сорок хвилин, які треба було чекати для отримання урни з прахом, пройшли непомітно. 

     - А хіба Аня хотіла, щоб її кремували? - ніяк не вгамовувалася Плотницька.

     - Мама каже, що Аня раніше якось виявляла таке бажання. 

    - А що, я б теж хотіла, щоб мої діти не були прив'язані до моєї могилі, - тихо сказала їх загальна співробітниця. 

     - Ну, не знаю, - не погодилася з нею секретар, - все-таки наші слов'янські традиції ...

   - Та яка різниця - чиї традиції? Світ змінюється, і традиції теж потрібно змінювати, якщо вони не збігаються з часом. Я маю на увазі - з сучасністю. «Прах ти й в прах повернешся!» - Так в Біблії навіть сказано. А в якому вигляді буде цей прах - не все одно? 

    - Дійсно, найважливіше - який слід залишила людина по собі! – помітила шеф. - Наша Аня залишила значний слід! Вона все встигла в цьому житті, і Ви, мама, молодець, що змогли виховати таку дочку! Для чоловіків її вік називають віком «Ісуса Христа», тобто, віком прийняття найважливішого рішення, підбиття підсумку. Для жінок так не ведеться говорити. Але, при тому, що ваша дочка була зразком жіночності, треба визнати, що за цілеспрямованістю, її характер був більш чоловічим, ніж жіночим.

    Вона була працьовитою, наполегливою, за всяку ціну виконувала поставлені перед собою цілі! Цьому могли б повчитися і багато сучасних чоловіків! Вона встигла дуже багато. Була потрібним психологом, стала кандидатом наук, письменником, хорошою дружиною .... 

    - Марино Володимирівна, а де ж її чоловік? - раптом запитала сусідка мами Ані. І тут присутніх, немов вдарило громом! 

     А де ж був чоловік Келлер? Він зараз повинен бути  тут, невтішний. Чому його немає на похоронах?

   - Аня мені дзвонила напередодні з Кельна, його терміново послали у відрядження, чому вона, власне, і повернулася раніше. Що, їй було сидіти в порожній квартирі? 

   - Краще б вона там і сиділа! 

   - Краще, може, не нарвалася на цих злодіїв ... 

   - Так, - гірко зітхнула мати. - Як тільки Йохан повернеться, він приїде до мене, і ми разом вирішимо, де упокоїтися донечка остаточно ... 

    Але, от урна з теплим прахом була віддана невтішної матері й та запросила всіх на прощальний обід. 

    - Елю, я не поїду, у мене просто вже немає сил все це терпіти, - тихенько сказала Надія Плотницькій.

    - Я теж поїду, відвезу Вас, - прошепотіла Еля і вони тихенько, по-англійськи віддалилися. 

    - Я тепер одного не можу зрозуміти. Слідчий мені казав, що на квартирі в Ані нічого не пропало. А сусіди кажуть про злодіїв? 

     - Може, нічого не встигли вкрасти? Злякалися через спонтанне вбивство і втекли? 

     Надія знизала плечима. 

     - Треба буде уточнити у цього ... Маркела Борисовича.