Розділ 9. Версія Елеонори

     - Елеонора Плотницька-Ларсен, - відрекомендувалася молода жінка, що тільки-но увійшла до кімнати. Новицький почав з цікавістю розглядати дружину інтерполівця. Так молода, а вже кілька років практики? 

     - Вибачте за нескромність, але я чув, що у Вас вже достатній досвід кримінального психолога? 

     - Так, все вірно.

     «Скільки ж Вам років?» - так і кортіло запитати у неї Маркела Борисовича. 

     На вигляд - плюгавка плюгавкою, даром, що дрес-код, як у солідній мадам!

    - Я працюю вже п'ять років після університету, але насправді, у мене досвід в таких справах уже десять років, навіть - одинадцять. 

     - З підліткового віку чи що? - здивовано підняв брову Новицький. 

  - Уявіть собі. Коли мені було шістнадцять, у нас в класі стався страшний випадок .... Моя однокласниця і подруга зійшла з розуму і стала серійною вбивцею .... Але, обставини склалися так, що всі думали, ніби вона - жертва цього маніяка .... Ми самі собі теж проводили своє розслідування. Коротше, коли ми підійшли дуже близько до розгадки, до мене прийшов її спільник, щоб убити. І, якби тоді до мене на допомогу не поспішив Стів, Вам би зараз не було з ким би розмовляти *(*Елеонора розповідає про події, описані в книзі «Мовчання – золото»).

     - Так ви й познайомилися? 

     - Насправді, ми вже були знайомі. Він мене допитував, як і інших. Але тоді ми покохали одне одного ... 

     - Така романтична історія! 

   - Так. Тому, мій досвід почався з подій, що передували нападу. А після заміжжя, я весь час беру участь в таких справах. Так що хотіла б допомогти прояснити ситуацію з нашої колегою. 

     - Добре, що не будемо ходити навколо. Як Ви вважаєте, вона здатна вбити?

    - Убити здатна будь-яка людина, в принципі, якщо її до цього довести. Але, якщо говорити конкретно про ту ситуацію, яка склалася у нас в колективі, то я не бачу причин, з яких хтось із нас, в тому числі, і пані Березіна, хотіли б усунути Анну Келлер. Аня була, без сумніву, обдарована особистість. 

     - Як, втім, і всі у вашому Центрі ?! 

   - Взагалі - так. Але, є обдаровані люди для себе, не амбітні. Наприклад, та ж Надія. Вона знає про себе, що вона - відмінний психолог. Ну, ще й дисертацію захистила. І їй цього досить. Аня була не такою. Вірніше - виявилася не такою. За її поведінки складалося відчуття, що вона всіма силами намагалася домогтися загальновизнаної слави. Думаю, що в своїх планах вона бачила себе не менше, ніж яким-небудь міністром освіти. Тому, теоретично вона могла підсидіти нашу начальницю, ще кого-небудь .... Але, розумієте, все це - не привід її вбивати! 

     - Тоді, знайдімо привід. До речі, як щодо алібі Березіної? 

     - А в який саме період?

     - За останні три дні. 

    - А, так були ж травневі свята! Три дні тому я, наша начальниця з донькою та онукою, і Надія були у шефині на дачі, на пікніку. Там ми переночували, а вранці повернулися до Києва, тому що мені треба було летіти до чоловіка, а у Надії не було свого транспорту. Тому, я її забрала своєю машиною. У місті я підвезла її до метро «Лісова» і це було ... близько дев'ятої години ранку. Так, о дев'ятій! А коли Аню вбили? 

     - На кілька годин раніше. Вночі. 

    - Стривайте, вона ж теж полетіла до чоловіка, тільки раніше - двадцять дев'ятого. І мала пробути у нього все вихідні! 

     - Так і Березіна сказала. Але щось не склалося. 

     - Ну, якщо Надя теж так сказала, то у Вас же немає більше причин їй не довіряти?

    Новицький невизначено знизав плечима. Еля в душі цілком розуміла його. Розкрити злочин треба в найкоротші терміни. І вже є підозрювана. Так що, можна рапортувати начальству про успішне розслідування. А, якщо Надію відпустити, то у нього взагалі не залишається підозрюваних. 

     - Скільки Ви вже тримайте тут Березину? 

     - Другу добу. 

     - Отже, у Вас є ще доба в запасі, щоб .... 

    - Та-а, - розчаровано махнув рукою слідчий. 

    Йому було вже зовсім зрозуміло, що винна чи не винна Березіна - її доведеться відпустити під тиском громадськості. Її арешт, по суті був поліційним «понтом». Адже, затримав він її без доказів, тільки за підозрою. І її начальниця та її працівники - всі дали виправдувальні свідчення щодо цієї письменниці.

     - Якщо Ви так впевнені в ній, то зараз оформимо папери, і забирайте її. 

   - Ура! Ви - чудовий справедливий слідчий, - зробила комплімент Новицькому Еля. І хоча той був пропаленим вовком слідства, все одно, закашлявся від приємного збентеження. 

     - Але, тепер мене мучить питання про те, чому Аня повернулася так рано? 

     - А хто-небудь з вас її проводжав в аеропорт? Може, вона взагалі не відлітала до Кельна? 

     - Ні, вона їхала в аеропорт прямо з роботи. На таксі. Я чітко пам'ятаю, як вона викликала таксі в аеропорт. Я не маю права Вам вказувати, але, напевно,