Розділ 4. Небезпечний побут

     Еля, стривожена непередбачуваними подіями в колективі, зім'ято попрощалася зі Стівом і терміново вилетіла з Брюсселя. У неї в голові не вміщалося, як могло статися, щоб убили її співробітницю, і звинуватили в цьому старшу колегу? 

     Їй завжди раніше здавалося, що кримінальну небезпеку несуть явні конфліктні ситуації. Хоча, Стів їй говорив, що найчастіше маніяки формують свою неадекватну поведінку саме через безпросвітний побут в дитинстві. Але, то мова йшла про маніяків! Про звичайні «побутові» злочини вона поки не чула. Ось, якщо б вона, під час чергової поїздки до батьків, зайшла до знайомого місцевого судмедексперта Гаврилова, той би її просвітив, що відсотків 80 усіх злочинів проти життя і здоров'я людей відбувається саме на побутовому ґрунті.

     Але, хіба можна вбити людину через ...? Через що? Чому Надію заарештували? Мабуть, проти неї щось накопали. Що можна було знайти на таку добру «божу кульбабку», як усіма улюблену Надю Березіну? 

    Звичайно, сама Еля пропрацювала в «Відраді» менше, ніж Келлер. Але, спочатку у всіх них були чудові відносини. І Плотницька вважала обох своїми подругами. На жаль, Аня незабаром відчула себе «зіркою», ставши автором, чого аж ніяк неможливо було сказати про Надію Олексіївну. Та продовжувала ставитися до всіх доброзичливо, і по-дружньому. Келлер же, відразу після захисту дисертації, немов проклала невидиму смугу відчуження між собою і всіма іншими.

    Ну, Еля і не збиралася набиватися до неї. У неї було досить близьких людей і друзів, з якими вона повністю реалізовувала себе, як особистість. Але, Надії, напевно, було нелегко прийняти цю нову іпостась Ані. Адже, та була їй, немов донька. 

    Взагалі, Еля зловила себе на думці про те, що давно вже спостерігає за дивним неоголошеним конфліктом, який виник з подачі Анни. Дивне суперництво, яке та затіяла з усім колективом, відносний (!) послух директору Центру, її поблажливе ставлення до колег зробило її порушником спокою в колективі. А такого бути не повинно!

    Їх Центр сам надає допомогу постраждалим від різного виду насильства. У більшості випадків, її доводиться надавати на благодійних засадах, отримуючи за це мізерну зарплатню. Звичайно, в Центрі передбачена і платна допомога в приватному порядку заможним громадянам. Коли була чергова планерка, і шеф розподіляла платні послуги, Аня якось нетактовно брязнула, що тепер Надія Олексіївна гребе гонорари, тому не особливо потребує підпрацьовок. 

     Всі були просто в шоці. Березіна не була киянкою, і їй доводилося платити значну суму за оренду житла. Крім того, у неї був хворий син, а отже, вона періодично йому допомагала, як і всі інші сучасні батьки. Еля тоді помітила, що й Аня отримує гонорари. Келлер тоді стрепенулася, але змовчала. Всім стало ясно, що з гонорарами у неї сутужно.

     Насправді, Надія розповідала якось Елі про те, що гонорарів практично немає. І Плотницька знала про справжній стан справ. Але, ні вона, ні сама Березіна на стали спростовувати домисли Анни. Думає, що колега гребе гроші - нехай думає, заздрить. 

     І ось куди тепер завела її заздрість! Еля не сумнівалася, що виною загибелі колишньої подруги стала її самовпевненість. Що ще за чоловік у неї? Може, це він на неї так впливав? Адже, раніше вона була абсолютно адекватною.

     Еля подумала, що треба буде попросити Стіва, аби він пробив відомості про цього Йохана. Треба тільки згадати його прізвище. Адже, Аня, навчена гірким досвідом першого шлюбу, вже не стала знову міняти прізвище, залишила дівоче. А-а, здається, прізвище, у нього на кшталт якогось їхнього колишнього політичного діяча, Коллє! Йохан Коллє. Елеонора записала це в блокнот і поруч поставила знак оклику. Розібратися б ще з тим конфліктом! Крадіжка рукопису в Березіної стало ганебною плямою на внутрішньому іміджі колективу. Як могло статися, що тека з новим твором Надії могла зникнути під час роботи з робочого столу її ноутбука?

      Центр займав досить тісне приміщення. Тому шестеро співробітників займали всього два особистих кабінетів. Еля, Анна і Надія сиділи в одному. Звичайно, могла скластися ситуація, що всі приймали клієнтів по різних робочих кімнатах. Зазвичай двері особистої кімнати закривалися. Але, якщо хтось вискакував на хвилинку до вбиральні, або на кухню, то могли й не закривати. Адже, вхідні двері в центр завжди були замкнені зсередини, і відвідувачі завжди попередньо дзвонили. 

    Центр орендував другий поверх чинного дитячого садка, тому, якщо б вони не зробили таких запобіжних засобів кілька років тому, то до них би постійно ломилися батьки дітей та відволікали б від роботи.

     Чи мала відношення до трагедії, що трапилася, подія зі зникненням книги? Вона думала, що мала. Адже, Еля тоді не полінувалася ретельно випитати Олексіївну про сюжет її книги. А потім, коли через півроку Аня гордо повідомила, що опублікувала новий роман, - прочитати ознайомлювальний сюжет. З тридцяти двох, доступних для безкоштовного читання, сторінок вона зрозуміла, що читає вкрадений у Березіної, сюжет. Природно, що імена героїв були змінені. Але все інше .... 

     Еля тоді не змовчала і розповіла все Надії Олексіївні. Коли Березіна запитала Анну про чудові збіги і явний плагіат, та різко відповіла: «Нічого не знаю! Сюжети носяться в повітрі, у всіх нас загальна практика й клієнти, тому збіги неминучі!», і звела до мінімуму спілкування з колегами.

     Судячи з відкритого листування Анни з нечисленними друзями в Фейсбуці, на цей раз вона повинна була стати «мегапродавальним автором»!