Глава 10

Я стояла й не могла сказати слова. Я чекала будь-кого: юриста, ще одну коханку Арсена, навіть Ліду! Але цю жінку я не чекала точно.

Струнка, вища від мене на півголови за рахунок підборів, синьоока жінка з довгою шевілюрою кольору молочного шоколаду. Вона була одягнела в лазурний літній комбінезон, який прикрашали набір браслетів і сирежки у викляді кілець.

Жінка дивилась на мене очима повними жалю і переживання.

-Мамо? Що ти тут робиш?!- тихо спитала я.

-Я дізналась від Олександра Івановича, що ти залишаєш бізнес. Причину ніхто не знає, я почала переживати й приїхала. В тебе проблеми?- я з деяким нерозумінням дивилась на маму, адже вона мало цікавилася мною і моїм життям. За останній рік, ми здзвонювались двічі: на мій день народження, коли вона вітала мене й на її уродини, коли вітала її я. Все! А зараз, вона дивиться на мене поглядом справжньої мами, яка переживає за своє дитя.

-Лілю, хто там?- Арсен вийшов у прихожу і глянув на двері,- Доброго дня, ми знайомі?

-Це моя мама. Заходь, поговоримо,- запросила я жінку в дім.

Коли ми зайшли на кухню чоловік сказав:

-Арсен,- представився він.

-Вікторія Вікторівна,- відповіла мама.

-Лілю, я піду попрацюю в кабінет. Не буду вам мішати.

Коли чоловік вийшов, мама продовжила:

-Ти мені так і не відповіла... Не хочеш розповісти все з початку?

-Чому ти приїхала? Ти ніколи не цікавилася моїм життям, а тут...

-Мені все розповідав Олександр Іванович. Все, починаючи від старту ресторану до сьогоднішніх днів, але останнім часом його розповіді стали сухими й він відповідав на мої питання "в неї все добре". Я почала переживати і приїхала. 

-Ти цікавилася моїм життям? Тоді чому не дзвонила?- нервово спитала я.

-Тому що кожного разу я чула в твоєму голосі небажання продовжувати розмову. Ми сильно сварилися, а через твій підлітковий вік й важкий характер, ми могли місяцями не вітатись! Я не хотіла давити! Потім боялась, адже ми були зовсім чужими людьми, не дивлячись на сімейний зв'язоку. Але зараз я втратила тебе зі свого поля зору й почала переживати, а сьогодні взагалі дізналась про твою відставку.

Я слухала маму й розуміла, що вона права. Я не хотіла вибачити її. Не старалась наладити стосунки. Але ж мама робила кроки, тоді мені здавалось це дешевою грою жінки, але зараз, ставши дорослою людиною, по її очам можна побачити наскільки вона жаліє про свій вчинок.

Цікаво, це материнство далося в знаки?

І я розповіла... Вперше в своєму житті, я ділилася своїми переживаннями з мамою, яка готова вислухати і порадити.

-Навіть я не віддала б свою дитину в чужі руки, ще й за гроші!- коментувала мою розповідь мама,- а ось про всю твою історію з рестораном я чую вперше. Саша говорив що все йде легко і гладко.

-А що він мав говорити? Що він використовує мене в своїх цілях? Я сама винна! Про документи на ресторан я взнала рік два роки тому. Виявилося, що я наївна простота настільки була захоплена ідеєю про ресторан,що забула про оформлення документів. Ось і вийшло, що я пахала як бджола, а ресторан по документах навіть не мій. Тоді я склала план на відкриття другого ресторану, який брала в кредит на себе й оформила його на себе. Їм не відомо, що "Айфорія" мій ресторан, вони досі думають, що біля них дурненьке дівчисько.

-Хмм... Доню, ти подорослішала! Я дивуюсь, як в такої як я могла вирости просто неперевершена дочка!- з гордістю промовила мама,- Можна мені глянути на внучку?

-Вона зараз спить, коли проснеться глянеш. Не хочу її будити, а то буде потім весь день вередувати.

-Що ж до цього Арсена, який він? Ти не страждаєш з ним? 

-Ось тут, нічого не можу сказати. В один момент я справді відчуваю себе щасливою дружиною з донечкою, а в другий, я ніби робот! Наш розклад той самий! Але все одно, якщо ти спитаєш чи я страждаю, то ні. Я стала мамою! Найбільша моя мрія здійснилася– ніщо не зможе розбити моє щастя.

-Я рада це чути,- мама взяла мою долонь в свою і стиснула в знак підтримки.

Я ніколи не відчувала себе захищенною материнською любов'ю, але зараз розуміла– за мною стоїть людина, яка завжди підтримає.

Ми ще трохи посиділи, коли почули Арсена:

-Дивіться хто проснувся,- весело промовив він, несучи на руках Даринку.

-Це моя внучка?!-з радістю вигукнула мама,- дайте мені її на руки!

Жінка смерчем пробіглася по кухні й взяла Даринку на ручки.

Я трохи подивилася, а потім пішла робити суміш.

Через дві години мама поїхала й пообіцяла знову приїхати на наступні вихідні.

Останні її слова були спрямовані Арсену:

-Не ображай її! Взнаю що плаче через тебе чи страждає– на гак підвішу!

Ми розпрощались, а відчула легкість. Алкоголь не зміг би так заспоїти, як мамині поради.

Коли я повернулась у вітальню, Арсен зустрів мене дивним поглядом.

-Щось не так?

-Не хочеш з'їздити в гості до мого тата? Він дзвонив, запрошував.

-Їдемо, дай нам з Даринкою півгодинки й ми будемо готові...