Глава 7

Вперше за цих 5 місяців я проснулась виспаною. І все дякуючи Арсенові, який на рівних правах зі мною ставав у ночі до Даринки. А проснулась я від того, що відчула як рухається ліжко.

Різко відкриваючи очі, я побачила Арсена, який встав.

-Пробач, я тебе розбудив,- промовив чоловік.

-Нічого, яка година?

-Сьома.

-Я б все одно встала через декілька хвилин. В мене вже власний будильник вмонтований.

Чоловік усміхнувся і підійшов до шафи, де почав вибирати одяг.

-Ти в якій повертаєшся завжди?- поцікавилась я.

-До цього міг навіть в офісі ночувати, але тепер стану нормальною людиною і до шостої буду як штик,- відповіли мені.

• -Тобі зробити сніданок?
• От дурепа! Тільки вчора виступала, що в нас фіктивний шлюб, а нині напрошуюся щоб зробити сніданок. Це кричало ясне мислення, а от совість і мрія, десь глибоко в душу, про міцний шлюб вважав зовсім по-іншому.
• Чоловік якось незрозуміло на мене глянув і відмовився.
• Ну а що ти хотіла? Подяку і поцілунки? Тааак, не в той степ мене понесло!
• Ще трохи полежавши, я вирішила все таки встати і зробити сніданок, адже в мене гості.

Одягнувши старі, трохи потерті і зіпрані, зручні легінси, а на верх майку на бретельки.

Я зійшла вниз.

-Добрий ранок, Лілю! Як спалось,- якось зі смішинками спитав мене Костянтин.

-І вам добрий! Прекрасно спалось, я нарешті вперше за майже півроку виспалась. Ви їли?

-Я не снідаю, тільки каву випив.

-Костя, ти йдеш?- з кабінету вийшов Арсен.

Весь в діловому стилі. Гарний... Ну ні! Знов я думаю не про те, що треба.

-Ліля? Ти вже встала?

-Угу, треба зробити сніданок і суміш для Дарусі.

-Нам вже треба йти, приїдимо біля четвертої. Передай Лізі, добре?- проговорив чоловік дивлячись на годинник.

-Добре! До зустрічі.

-До зустрічі.

Я прийшла на кухню і першим ділом глянула на запаси. Не багато, треба буде скласти список продуктів і з'їздити в маркет.

Але на млинці нашкребла.

І почалась робота! 

Мені подобалось готувати ще з дитинства. Поки бабця була на роботі, я мусила помагати їй і дивитись за сестрою. Таким чином, я навчилась готувати рано.

-Ммм, як пахне,- проговорила заспана Ліза.

Я так задумалась, що не замітила приходу жінки, тому трохи тіпнулась від неочікуваності.

-Любиш млинці?- спитала я.

-Я люблю, а от фігура не дуже!

Я засміялась і спитала:

-Чому так рано встала?

-Захар встає завжди рано, тому звикла.,- відповіли мені, а потім різко перевели тему,- В нас сьогодні шопінг?

-Так, в дома пусто по всім параметрам, що на поличках, що в холодильнику, тому ми вимушені поїхати.

-Добре, я подзвоню пізніше Тані.

-Тобі сказали передати, що чоловіки будуть в четвертій, тому, якщо ми хочемо на великий шопінг, то мусимо їхати пошвидше. 

Коли у мене лишилась остання партія млинців проснулась Даринка.

-Йди до дитини, я дожарю.

Донечка була сьогодні в хорошому гуморі. Весь час усміхалась і навіть не пікнула, коли я її вдягала.

-Молодець, лялічка! Ти сьогодні красуня!

Ми спустились на низ, де Ліза коротко і ясно сказала:

-Таня буде в дев'ять.

Нам нічого не лишалось, як швидко поїсти і погодувати дітей, та зібратись. Тому, коли трохи пом'ята Таня приїхала до нас на подвір'я, ми вже були готовими.

Вирішено було їхати на двох машинах. В одній я, Ліза, діти й коляска, а в іншій Таня з майбутніми пакетами і коробками.

Ми приїхали у величезний маркет, у якому з самого ранку було мало людей, що стало нам на руку.

Я ніколи не любила шопінг, але сьогодні зрозуміла причину– в мене не було хорошої компанії.

 Я говорила, що Даринка в хорошому настрої? Так повторю це знову. Навіть велика кількість чужих людей не розгубили її. Відразу видно– дівчина до корінців у волоссі. Любить шопінг страшно!

Ці всі фактори стали позитивними, тому в першій годині, всі ми вимучені, але довольні в'їхали на подвір'я.

-Я погодую малу і швидко її вкладу спати, а потім повеселимось!- швидко протараторила я.

Через годину я спустилася вниз і по новому глянула на данну картину. Куча пакетів з продуктами, посудом, рамочками, вазами, статуетками й іншим декором.

-Ну що? Беремось за роботу?- спитала Ліза.

-Тоді я берусь за декор!- з нетерпінням промовила Таня і підбігла до пакетів.

-Я помию новий посуд! Гігієна понад усе!- сказала Ліза.

-Тоді я приготую обід!- сказала швидше сама собі ніж дівчатам.

Робота йшла весело. Ми сміялись, жартували, розказували різні історії.

Я вирішила приготувати овочеве рагу і запечене м'ясо.

Коли на годиннику показувало 15:42, ми почули:

-І що тут твориться?- весело і водночас шоковано спитали у нас.

-Краса!- лаконічно відповіла Ліза.

-Ми вирішили трохи оживити дім,- пояснила я,- купили декоративні статуетки, вазони, вази. 

-Хмм... Весело!- дивлячись на нас прокоментував Костя.

-В мене таке враження, що всі хто входить в сім'ю Стадницьких, разом з прізвищем отримують шило в одному місті. Ніяк їм тихо не сидиться. Але мушу сказати, стало затишніше. Молодці!-похвалив Арсен.

Я на мить залюбувалась цим красивим чоловіком, але за секунду знов опустилася на землю.

-Наскільки я пам'ятаю, в мене прізвище Пилипів!- сказала я.

-Це можна легко змінити!-відкрито насміхався з мене чоловік.

-Все, я закінчила!

-І я також! Лілю, в тебе як? Обід готовий? 

-Так, розкладіть посуд на стіл, я вже накриваю.Арсен, глянь в коляску до Даринки, щось вона тихо сидить. Знов заснула?

-Ні, просто лежить і крутиться.

Після нашого обіду всі роз'їхались. Я почала прибирати, коли прийшов чоловік.

-Допомогти?

Він встиг переодягнутися з ділового косюму в світлі домашні шорти і сіру футболку. В цьому одязі він виглядав таким... Е, ні! Все досить! Прибирала? Прибирай далі!

-Не треба. Йди погуляй з Дарусьою.