Глава 2

-Контракт?- перепитав мене чоловік.

-Так! По-перше, офіційний контракт, де буде вписані умови нашого шлюбу і поділу майна. Зрозумійте мене, я не хочу щоб через місяць ми розвелись і ви забрали Дарину.

-Розумно,- прокоментували мої роздуми,- а по-друге?

-А по-друге, ми обсудимо деякі правила, які не можливо завірити юридично.

-І які це?- чоловік забавлявся.

-Я ще обдумаю їх,- продовжила я.

-Гаразд, коли ви будете готові?- запитали мене, коли сам чоловік вже був на поготові йти.

-Мені потрібно буде вирішити деякі питання, приблизно через тиждень.

-Протягом цього часу, я можу приходити до доньки?

-Звісно, не бачу тут нічого поганого.

Через хвилину я сиділа на кухні одна й обдумувала все, що тільки що натворила. 

Я одружуюсь! Я переїждаю! І буду ділити Дашуню з її рідним татом! І це все, всього лише за день...

Я талант!

Добре, досить себе жаліти. Потрібно вирішити питання з квартирою, зібрати всі речі й порадитись з власним юристом щодо нагальної проблеми у вигляді мого окольцування.

І в мене на це тиждень!

****

Минуло 6 днів

-Ліліє Владиславівно, ви довго? Ви перечитуєте контракт вже по десятому колу. Я поважаю вашу акуратність і грамотність, але через півгодини мені потрібно бути в іншому місці,- говорив юрист Арсена.

Так, я справді дуже акуратно перечитувала контракт, ніби надіялась знайти там підвох.

Ще після двох хвилин я все таки вирішила не мучити біля мене трьох чоловіків. А саме двох юристів з обох сторін і Арсена, який весь цей час не відривався від свого ноутбуку і активно щось печатав. Швидше всього, спираючись на власний досвід, вів власну картотеку щоб краще розумітись у справах свого бізнесу.

Один розмашистий рух під документом і мій підпис акуратно прикрашав кутик паперу.

-Арсенію Вікторовичу, тепер ваша черга.

Той відриваючись тільки на секунду щоб знайти місце для підпису, повторив мою дію.

Після того, як юристи вийшли з кабінету ми з Арсеном залишились на одинці. Він– за своїм робочим місцем, я– сиділа на диванчику в кутку великого кабінету, дивилась не відводячи погляду від чоловіка і чекала.

-Існує дуже рідкісний тип жінок, який може мовчки виводити людей. Так знайте Ліліє, ви відноситесь до цього типу,- безапеляційно промовив чоловік.

-По вашим очам бачу, що ви вже мали справу з рідкісним типом,- ну а що, мені пальці в рот не клади.

-Ой, ми з вами ще не одружились, а ви вже влаштовуєте сцени ревності,- із смішинками в очах промовив Арсен.

-Ну а як же?! Для імунітету по-одній пілюлі збучки через різні дрібниці! Повірте, через місяць у вас виробиться імунітет до жінок, лиш тоді можна закінчити лікувальний курс під назвою " На всяк випадок" або "Для впевненості дружини"

-Хм... Я бачу ви лікар зі стажем,- серйозно прокоментували мої слова.

-Не без цього. Ну то як? Коли в Рагц?

• -Вам вже так не в терплячку?
• -Це у ваших інтересах!- спокійно промовила я.
• -Так, в моїх. Спускайтесь на паркінг, я зараз підійду.

Через 10 хвилин ми сиділи у зручній чорній Тойоті і їхали у Рагц, де офіційно підтвердимо наш шлюб.

-Ви договорились з реєстратором?- на всякий випадок спитала я.

Проблема не тільки в моїх сумнівах щодо чоловіка, а й бажання розрядити обстановку, тому вирішила почати розмову.

-Так, в мене є знайома у цій галузі, тому рівно о 12 ми одружимось. Переживаєте?

-Ні, я спокійна. Єдине в мене виникають сумніви щодо нашої змоги довго витримати один одного. Я не свята, та й ви не ангел. Чи зможемо ми, ось так з бухти-барахти зліпити щось? Навіть фіктивне?!

-Я на цю тему не переживаю. Ми обоє дорослі розумні люди, у яких щось спільне знайдеться. Головне наявність поваги і довіри між нами,- я слухала Арсена й розуміла, що не все буде так важко. 

Біля мене сидів справді сильний, мужній, а найголовніше мудрий чоловік яких треба ще пошукати у нашому світі.

Тишу розбив дзвінок телефона. Не мого, судячи по мелодії.

-Будь ласка, прийміть дзвінок.

Я дотягнулася пальцем до телефона, котрий був розсташований у спеціальному тримачі й наснула "Прийняти"

Відразу почулося тошнотворне: "Алло? Котику?"– після якого, той самий котик скривився.

-Божена? Ти змінила номер?

-Так, ти ж мій попередній у чорний список добавив!- с деякою обідою промуркотіла жінка.

А в мене в голові відразу з'явились думки на тему, що потрібно було зробити, щоб тебе кинули у чорний список?

-Люди, з якими таке роблять, мають розуміти що їм не раді, а не добиватися дзвінків! Що треба?

-Котику? На що ти образився? В нас же було все добре? Я думала ми одружимось, а тут ти просто зникаєш!

А в мене в голові відразу з'явились думки, що це моя вина. Він між жінкою і донькою вибрав друге.

-Тому й розійшлись, бо забагато думала і цим почала нервувати! На початку ти знала на які умови приходиш в моє життя? Знала! Але потім пхала носа куди не треба!

-Але ж я думала що все змінилось! Я думала ти покохав!- голос обурювався, а по емоціях було чути– фальшива гра.

-Кохати? Кого? Тебе? Ти смішна! Якщо б я одружився то не на такій як ти. Це точно!

Чим далі йшла розмова, тим більше мені ставало незручно за те, що стала її свідком. Але діватись нікуди...

-А чим я не підходжу?- ображено просюсюкала Божена,- Красива, доглянута, зі мною не стидно вийти у світ!

-Ось іменно! Красива! А де розумна? Де освітчена? Я думаю цю розмову не має причин продовжувати, тому я відключаюсь!- і це все холодним, стриманим тоном, ніби не сердечні справи вирішував, а за хлібом питав.

Він підняв одну руку з керма і натиснув "Відбій"

-Вибачте, що ця розмова велась при вас. Як би я знав, що звонить вона, не прийняв би.

-Ви через цю авантюру розійшлися з нею?- все таки наважилась спитати я.

-Ні,- просто і лаконічно відповіли мені.

Як і сказав Арсен, рівно о 12 нас чекали. Тому діяли ми по плану Наполеона: " Прийшли, перемогли, пішли"