Розділ 26 Прощання з Тіффані.

Вона поїхала не відразу. У неї ще залишалися справи, які вона повинна закінчити, а так попросила в нас, щоб ми просували її колекцію. 

Усе що потрібно було це одягати її одяг і ходити, а ще у нас п'ятьох мали відбутися фотосесії через що я дуже хвилювалася. 

Раніше таке не відвідувала, хоча одного разу у мене брали інтерв'ю і робили фото і все ж це точно буде зовсім іншим і я відчувала, що може мені не сподобатися. Але на щастя це буде пізніше і я можу морально підготуватися. 

Сьогодні мало статися дещо ще гірше я йшла в гості до батьків Тіфф вперше як Офелія, а не як Джен. І мені було дещо ніяково. 

Я неохоче встала з ліжка, вмилася і випила склянку води. Поснідала і почала підбирати одяг. 

Спідниця штани чи просто спідниця? 

Блузка чи той їхній топ. 

Який там взагалі був стиль в Джен? Та й що узагалі робити, щоб батьки Тіфф не запідозрили, що щось не так. 

А і точно, що ще наверх одягати. 

Я прогялнула і згадала, що мені сподобалася та джинсова куртка, у нас такого зроду не було, яку одягала на показ А Рін. 

Не відомо чи підійде мені, але на ній виглядало неймовірно. Щоб я там не говорила, але їй чудово пасував цей стиль рок фестивалю. Він одразу виділяв серед інших. 

А я, мабуть, дещо заздрила їй, бо не вміла цього робити. Хоч і мала бути достатньо сміливою, щоб правити королівством. Але у мене було тільки світло, яке я несла у світ як Посланниця. 

Я важко зітхнула і рішуче стягнула з вішака щось типу піджаку. 

І вирішила взяти шорти спідницю, яка була майже прозорого світло фіолетового відтінку. 

Готово. Цікаво, що Тіфф скаже про цей образ. 

Саме у цей час вона подзвонила до мене і запитала чи можу я приїхати до неї додому на що я відповіла згодою. 

Тому, одягнувши обраний одяг спустилася вниз ліфтом до якого звикла як раніше в магічній вежі. 

Від цього мені стало сумно. Кожного разу я згадувала про Арчі. Цікаво як він там? Чи наглядає за її старшим братом у якого інколи здається, що вітер в голові, а не думки про успадкування герцогства. 

І коли він подорослішає? 

А матінка…тато…дідусь Велезар і Лукреція. 

Серйозно, мені ж не стане легше, якщо я постійно буду про всіх думати. Так жодних нервів не вистачить. 

Швидко і без проблем доїхала до будинку Тіфф. Вона вже була готова і чекала внизу. 

А точно у неї ж немає машини. 

– Неймовірно. У вас природжене відчуття стилю, моя леді! – похвалила вона повністю здивована. 

– Ох дякую, Тіфф, я боялася, що це буде не дуже, – знітилася я. 

– Якщо чесно ці шорти спідниця я додала вже в самому кінці з думками про тебе, – усміхнулася вона. 

Я хотіла дещо запитати, але все ж стрималася. Яка мені різниця? 

Тесс. Ваші версії про що ж хотіла запитати Офелія і чому. 

А вона тут як тут. І ясно, що все зрозуміла. 

Офелія. А якщо без спойлерів так чи ні. 

Тесс. Більше ні, ніж так. 

Я нервово стояла перед дверима. Тіфф не дзвонила чекала поки я зберуся. 

– Мої батьки дуже хороші люди і до тебе ставляться як до рідної доньки, – тихо сказала вона, – тобі немає чого боятися Фелі. Та й я з тобою. 

І справді чого це я? Та й хіба я побачуся з ними ще раз, навіть, якщо я буду поводитися дивно, то що з того. 

Я кивнула. 

Тіфф ввела потрібний код на дверях і ми ввійшли. 

– Мама, тато, ми вдома! – оголосила вона з порога. 

– Ох ти привела Дженні, яке щастя тебе бачити, – усміхнулася гарна жінка з світло русявим волоссям до плечей. 

– Я також рада вас бачити, пані Софіє, – відповіла я, – вітання пане Те Хва. 

Чоловік який мав чорняве дещо хвилясте волосся кивнув. 

– Ви давно не заходили. Як ваша колекція? 

– Все чудово, – відповіли ми одночасно. 

– Мийте руки і сідайте їсти, – додала її мама і ми роззувшись швидко пішли у ванну. 

Запах їжі викликав у мене запаморочення. 

У ванні я схилившись ближче до Тіфф тихо запитала. 

– Вони тобі не рідні по крові батьки? 

Вона кивнула. 

– Це довго розповідати. Якщо цікаво нагадаєш дорогою назад, – відмахнулася вона. 

Я погодилася, хоча приблизно вже про все здогадалася. 

– Софія друга дружина мого батька і людина, яка мене виростила, – усе ж шепнула вона, коли покидала приміщення. 

Тоді, якщо логічно подумати, то у Франції живе її справжня мама, так? А той брат її син. І чому у мене немає спогадів ще й про Тіфф. 

Ми сіли за низький стіл. Що було незвично, бо я звикла до високих. 

А ще на щастя я навчилася їсти і паличками також, хоч спочатку це було жах як незвично. Але, мабуть, так значно простіше. 

Їжа була найсмачніша, яку я коли небудь коштувала і хоч заради неї варто було прийти. 

Я розслабилася і більше не відчувала себе, наче на голках. Батьки Тіфф, усе ж я вирішила називати їх так, виявилися хорошими і приємними людьми. Я відчула затишок, наче я знову вдома. 

– Добре виспися перед дорогою, – сказав на прощання Тіфф її батько, чи усе ж вітчим. 

– І не забувай гарно їсти. Сподіваюся вона вміє готувати не гірше за мене, – додала Софія. 

– Не хвилюйся так за мене, мам, – розсміялася подруга, – у неї достатньо грошей, щоб можна було сходити в непоганий ресторан, – змовницьким шепотом додала, – і я цим завжди користуюся. 

Вона важко зітхнула, але усе ж кивнула. 

– І я завжди чудово сплю. До зустрічі! – і чомусь у її тоні чувся добре прихований смуток. 

– А ти Джен частіше заходб до нас, – звернулася Софія вже до мене. 

– Якщо довзволите я з радістю, – щиро всміхнулася. 

– До зустрічі. Бережіть себе! 

– До зустрічі, – попрощалися ми і покинули їхній будинок. 

Я трохи неохоче наблизилися до машини. Там я й справді відчула себе вдома. Мабуть, Джен сумувала за ними, потрібно буде їй про все розповісти як тільки доберуся додому.