Розділ 25. 1. Усе вийшло?

Я прокинулася так, наче й не спала. Справді було враження, наче щойно зімкнула повіки і ось уже дзвонить набридливий будильник. 

Час вставати, приводити себе до ладу і з деяким острахом чекати на майбутнє. Мені було справді цікаво дізнатися, але тепер, коли я знову була собою стало страшно. 

Джен була точно краще пристосована до цієї реальності, аніж я. Холодний розум і жодних емоцій. Хоча чи справді мені все про неї відомо? Про обставини, які зробили її такою. 

Чую дзвінок у двері. Тіфф? Але якось зарано. 

“У тебе з'явився таємний прихильник” 

– Сталкер, – шепочу я і вже вголос запитую, – Хто там? 

– Це я, – чую знайомий голос і видихаю. 

А Рін. Але чому вона прийшла до мене так рано. Чомусь вона викликала у мене найбільшу тривогу. Залиш її без нагляду і щось влаштує. 

– Тіфф попросила привести тебе до нашого універу і щоб ти там не заблудилася сама, – вона говорила повільно розтягуючи слова, наче було останнє що вона хотіла робити. 

– І що я тобі зробила? – запитала я, важко зітхаючи, – не пригадую, щоб у нас були суперечки. 

Вона нічого не говорить, тільки кривиться оглянувши мене з ніг до голови. 

– І ти у цьому поїдеш? – пропускає вона моє попереднє питання повз вуха і з насмішкою запитує мене. 

Я ледве стримуюся, щоб нічого не сказати. Я обрала найгарнішу спідницю, футболку і вибрала аксесуари, які найкраще пасують до образу. Та як вона сміє, ця простолюдинка! 

От же нічого не знає і ще мені щось говорить. 

– Знаєш, – прошепотіла вона, – раніше твій стиль був кращим, Дженні, – усміхнулася вона і додала, бажаючи мабуть завдати мені останнього удару, – надто старомодно. 

Почувся стукіт. Це моя щелепа об землю вдарилася? 

– Зате ти виглядаєш так, наче була на рок фестивалі і забула переодягнутися, – не залишилася у боргу я. 

Змірявши її холодним поглядом я пройшла повз неї на вихід з квартири. 

– Та й ніхто не заважає носити спідниці. А якщо ти вважаєш це старомоднім, то у нас і тема – вінтаж, – припечатала я. 

І почула як хтось плескає в долоні. 

– Онні? – здивовано перепитала я, зустрічаючись зі схвальним і навіть радісним поглядом Ча Ин. 

– Нарешті хтось зміг поставити мою сестру на місце. Молодець, – але щось було у її тоні незвичне. 

– Що? – ображено подвилася на неї А Рін. 

Вона нічого не відповіла і ми спустилися вниз. З подивом побачила, що машина Мі Янг припаркована внизу, а дівчата включно з Тіфф чекали на нас. 

–  Я щось пропустила? – дивно, але це питання ми з А Рін сказали разом. 

– Ми посперечалися на те чи зможеш ти відповісти сестрі, – пояснила Ча Ин з азартом у погляді. 

– Ти теж Тіфф? – невдоволено шепнула. 

– Не бійся, я була в тобі впевнена, – підморгнула.  

– І навіщо ж цього разу, – втомлено протягнула А Рін, – невже знову використовуєте мене для того, щоб визначити, хто буде платити?

Ось це в них цікаве життя. А її мені навіть трохи шкода стало. 

– Так і є, – відповіла Юн Хе, – і цього разу наша ставка прогоріла– ти знайшла гідну суперницю, –  з якимось визнанням вона глянула на мене. 

– І справді, – погодилася А Рін, – я рада, що знайома з тобою, онні, – і цього разу на її обличчі була щира усмішка. 

– Я також, – кивнула я, відчуваючи ніяковість. 

Перші враження про нових знайомих були дещо хибні, а самі вони після того як прийняли мене у своє коло і ставитися до мене почали краще. Отже, тепер усе буде добре? І пройде все злагоджено? 

Ми приїхали швидко. Дипломний показ мав початися набагато пізніше, але усі хто мав показувати свої колекції починали готуватися значно раніше. 

Усе ж роботи було не менше, ніж при підготовці до прийому. Я нервувала, бо для мене це усе ж було вперше. Тіфф нервувала, бо казала, що мають бути присутні якісь важливі для просування її кар'єри люди. І якщо вони її помітять…то дорога до успіху їй відкрита. 

Дівчата також нервували з тої ж причини. Бо допомагали не за просто так. 

Мені у цьому плані було простіше. 

І це було недарма. 

Ми виступали майже у самому кінці. І саме це стало для нас вирішальним. Спочатку оголосили нас і Тіфф вийшла, щоб розповісти про те, що вона буде педставляти. Цього разу це звучало значно краще і більш глибоко, нід раніше. Після того настала наша черга виходити. 

Я була останньою, щоб краще запам'ятати рухи подруг. Хоча для мене як аристократки це справді виявилося не важко. 

От тільки потім – світло вимкнулося. Не збитися з потрібного кроку було важко. Адже я не розуміла, що не так. 

Але я побачила, що інші пройшли, наче усе так як має бути і повернула собі впевненість. Щоб не сталося, я не можу підвести Тіфф. Не можу, зруйнувати враження про її одяг. 

Тому я й не відразу зрозуміла, що метелики, які були на одязі світяться у темряві. 

Цього разу я ледь не зупинилася через подив і зачудування. Дивовижно. Як Тіфф змогла зробити це у світі, де немає магії? Та ззовні я виглядала спокійно і елегантно з легкою усмішкою слідувала за іншими. 

Коли цей показ завершився ми з полегшенням вирушили передягатися. З того, що було мені відомо за найкращу колекцію можна отримати грант. Значення цього слова я не знала, але розуміла, що це щось хороше. 

Оголошення настало ще через деякий час. 

П'яте, не ми. Чудово. Це означає, що ми можемо бути вище. 

Четверте, також. Ще краще. 

Третє. Я почала хвилюватися. А якщо...помилилася? 

Друге. Відчула, що дихати стає важче. Ну все або перше або жодного. 

– Перше місце займає…

Ось і все момент істини настав, якщо раніше можна було радіти і очікувати, що перше місце точно наше…то зараз мені стало справді страшно. А якщо я помилилася? Було багато вартих колекцій. А якщо з нашою щось не так? 

–  Пак Тіффані з колекцією “ Сяйво ночі”

До мене не відразу дійшов сенс сказаних слів. Отже, усе вийшло?