Розділ 25. Ми виграємо.

Наступні дні проходять у справді божевільному темпі. Я встаю з позаранку і лягаю опівночі. Мій звичний режим давно полетів у безодню, але це не приносить дискомфорт. 

Я знайомлюся з подругами Тіфф, які теж братимуть участь у представленні її колекції. 

 – Повірити не можу, що ти Джен теж будеш нам допомагати,  – усміхається А Рін під час примірки…і я вловлюю сарказм. 

Вона найбільш прямолінійна і час від часу кидає на мене підозрілі погляди. 

 – Мені усе одно немає чим зайнятися, онні,  – використовую корейське звертання і продовжую,  – хочу спробувати щось нове. Вам некомфортно зі мною?  – запитую дещо здивовано. 

 – Що ти,  – заперечує Мі Янг, мабуть, наймиліша з усієї компанії. 

 – Ми дуже раді, що ти з нами, онні,  – підтримує її Юн Хе, вона нагадує справжню мене, я відчуваю як від неї йде чиста світла енергія. 

З нею мені спілкуватися найкраще. 

Усього у Тіфф чотири подруги, які допомагають їй як моделі. Остання сетра А Рін і повна її протилежність  – тиха і спокійна Ча Ин. Вона говорить рідко, але коротко і по суті. Ні з ким не конфліктує і з усмішкою усе робить. 

 – Тоді я можу бути спокійна,  – відповідаю я і ми продовжуємо робити останні примірки. 

Тіффані оцінюючим і прискіпливим пошуком вишукує найменший одяг у наших вбраннях. Але все ідеально. 

 – Ми всі чудово впоралися,  – говорить вона,  – але завтра ми повинні викластися на всі двісті відсотків. 

 – Так, щоб у нас був привід для святкування,  – сміється Мі Янг і Юн Хе як завжди її підтримує. 

Вони схожі між собою, наче є справжніми сестрами, хоч я знаю, що це не так. Але були знайомими ще зі старшої школи. 

Як я і Тіффані сиділи разом за однією партою. 

У нас такого не було. Для кожної було окреме місце і ми всі більше конкурували, аніж збиралися подружитися. Тому мені було дещо сумно. Брат навчаючись в академії мав багато друзів. Інколи я навіть трохи заздрила йому, бо він мав більшу свободу дій. 

 – Тоді останнє на сьогодні, – Тіффані простягає руку в повітря і дівчата по черзі кладуть свої поверх її. 

Мить я вагаюся, а потім роблю те саме. Ніколи не чула про такий звичай у своїй реальності. 

“Це для підтримки командного духу чи щось таке” – поснює Ліза, яку останнім часом було мало чутно. 

“О, зрозуміло” 

Після цього вони забирають руки зі словами. 

– Завтра ми виграємо. 

Приготування завершені. Я відчуваю піднесення і азарт. Ми прощаємося і їдемо додому. 

О забула сказати. Можете мене привітати з тим, що я тепер водійка, а не тільки пасажирка. Це виявилося зовсім нескладно тільки спочатку мене трохи лякали дороги і багато машин навколо і я трішки губилася, чим викликала невдоволення інших. 

Тому я стараюся їздити провулками яких у Сеулі цілком вистачає, щоб можна було майже не бути на головних вулицях. Які я ненавиділа через затори, які там завше були. 

Сьогодні я довго не могла заснути від емоцій, які накочували на мене хвилею. Згадалося, що так завжди було перед важливим екзаменами на навчанні. 

Я глянула на годинник майже дев'ята вечора. А якщо це спрацює? Мені просто необхідно поділитися щодо усього цього з Джен, яку я так давно не бачила. 

Хоча, яка вірогідність, що вона буде поруч з дзеркалом. Але як говорять у цій реальності, хто не ризикує, шампанське не питиме. Щоб це не значило

Я підійшла ближче і зупинилася. І з подивом помітила ледь вловиме мерехтіння не таке як удень, але воно було. 

“Світла богине, чи хто там є у цій реальності прошу, хай воно активується! Будь ласка, я навіть готова відвідати місцевий храм, щоб висловити свою вдячність” 

Авжеж я не збиралася змінювати віру на час поки я у цій реальності, але було цікаво дізнатися у кого ж вірять люди тут. 

Воно знову замерехтіло і я побачила свою кімнату. 

– Дзеркало ти чого? – почула я дещо зляканий голос Джен і почула кроки.

Вона швидко наближалася сюди і я відчувала її знервованість. 

– Фелі? – недовірливо подивилася на мене. 

– Так це я, – тихо відповіла, підтверджуючи. 

– Рада тебе бачити, – усміхнулася вона і продовжила, – є щось важливе? 

– Я…буду допомагати Тіфф у представлені її дипломної колекції, – невпевнено сказала, не знаючи чи можу це робити. 

– Боже, наша Офелія так виросла, – витерла сльози розчулення вона і додала, – роби, що забажаєш головне, щоб це не було чимось кримінальним і не обтяжувало тебе, – сказала вона з підтримкою. 

– Дякую, але це все одно лиш на один день і якщо мені не сподобається я не буду більше цього робити.

Вона кивнула, погоджуючись. Тільки зараз побачила, що Джен дуже втомлено виглядає, наче за цей час пережила якусь битву. Чи її щось гризе, а вона не знає чи ділитися зі мною. Нічого не залишається як запитати першою. 

– Щось трапилося, Джен? – з теплотою у голосі звернулася я. 

Вона спохмурніла. 

– Багато чого. Лукреція справжня і попередня, Арчі, твій Сафріос, о і лідер. А ще сестри Фольс і наша дорога лиходійка з принцом напару, – вона перерахувала імена байдужим тоном і з порожнім поглядом. 

– Чекай чи не хочеш сказати, що уже почався другий тиждень нашого перебування тут. І з якого дива ти мене повязуєш з герцогом Сафріосом. 

– Завтра третій день другого тижня з нашого перебування тут. І так я вже пережила прийом і навіть не могла поділитися з тобою усім, – вона нарешті проявила свої справжні емоції і зі щирою образою глянула на мене. 

Як же не хочеться виправдовуватися, але необхідно. 

– Вибач Джен, але я була така зайнята останні дні, що навіть пропустила як тиждень уже минув. 

– Ти зробила те, що не змогла я. Тому я ще й дякувати повинна за твою допомогу Тіффі, – усміхнулася вона. 

А потім її погляд сповнився суму. Джен вперше не побачить колекцію Тіфф. Як же вирішити проблему? 

– А що якщо, – стрепенулася вона ти візьмеш моє дзеркало кулон, зв'язатися зі мною в девятій годині і залишиш його увімкненим.