Розділ 24. Час працювати.

За останні дні Джен зв’язалася зі мною лише раз, буквально пролетівши перед дзеркалом і кинувши замість вітання одну фразу. 

– Що мені робити, коли мене запросить герцог Сафріос? – вона питала з якоюсь насмішкою, чи що і співчуттям. 

– Погодься, – лаконічно зазначила і Джен побігла далі. 

Останнія часом ми більше нічого не обговорювали, наче наші щоденні звіти відсунулися на задній план під тиском наших справ. Хоча у Джен їх було точно значно більше. 

Вона відчувала, що їй стає більш сумно, але це не мало значення бо далі у неї теж не буде на Джен часу. 

Тіффані як завжди прилетіла, наче той вихор, збиваючи усе її засмучення. Вона швидко почала щось пояснювати. Але через хвилювання її мова перетворилася на суцільний нерозбірливий клубок. Корейська, англійська, німецька і якщо не помиляюся там навіть траплялися французькі, італійські і японські слова. 

– Повільніше, будь ласка. Я звичайно знаю багато мов, але…це надто нерозбірливо, навіть для мене. 

Вона вибачилася і заговорила тільки однією мовою. 

– Їдемо до мене. Я завершила з підготовкою одягу і тепер потрібно, щоб ти приміряла чи тобі підходить, – трохи спокійніше, на одному подиху щасливо прошепотіла вона скорочену версію усієї попередньої тиради. 

– Ти хоч спала, Тіфі? – занепокоєно запитала, відчуваючи, що її енергія насправді сповнена сірої втоми, яку я старалася не помічати. 

Це було з нею так давно, що здавалося вона не вміла інакше. Я підійшла і обійняла її. 

Вона похитала головою. 

– Ну…мене трішечки накрило натхнення, – зніяковіла вона під моїм поглядом і опустила голову. 

– Здається жити прийдеться мені в тебе або усе ж таки тобі в мене. Щоб контролювати аби ти не заморила себе голодом і відсутністю сну, – з натиском відповіла я і спробувала застосувати силу святої. 

А раптом вийде. Прошу Світла богине дай мені можливість використати свою силу. 

Але нічого не відбулося, я з подивом дивилися на свої руки, але звичного світла не було. Слідуючи якомусь дивному пориву я пішла на кухню і взявши ніж уже хотіла порізати руку, щоб перевірити чи загоїться вона…але відчула що хтось з силою стиснув її. 

Я підійняла погляд. Переді мною стояла якась інша Тіффані. Її очі горіли недобрим вогнем і здавалося, що це бажання вбити мене. 

– Збожеволіла, – прошипіла вона і відпустивши мене додала спокійніше і більш стурбовано. 

“Але…хто вона така? Здається зараз я побачила її справжню і це лякало. Потрібно спробувати зустрітися з тою Ше Рін і розпитати про все” 

– Просто…здалося…що мої сили не діють. А це був найкращий спосіб перевірити це, хоч і болючий. 

Але чому вони заблоковані. Ми з Джен помиляємося і причина у чомусь іншому?

Тесс. Світла богиня. Вона не має жодного впливу у реальності Джен. Ось і все. 

Офелія. Але чому ти говориш про це тільки зараз. 

Тесс. Я думала ти здогадаєшся. 

– Тому що у нас не має Світлої богині у яку ти віриш, та й Джен сповідує іншу релігію, – майже одночасно з Тесс, відповіла й Тіффані. 

Я засмучено опустилася на диван у вітальні. Тоді кому я можу молитися? Що мені робити без підтримки богині, яка була для мене ледь не всім. Я була її посланницею врешті решт. 

Відчула як усередині мене щось розбивається на друзки. Мінус ще один титул. Тільки той, який був значно важливішим за решту. 

То хто я тепер? Що від мене залишилося? Ким мені тепер бути!? 

Тесс. Ти робиш те саме що й я колись. Ти ховаєш себе за іншими іменами забуваючи своє власне. Але усе дуже просто  ти – Офелія.  Просто Офелія. Згадай якою ти була і ким ти стала під тиском обставин? І тоді ти отримаєш відповідь, яку шукаєш. 

Але я не змогла почути її слів. Вони були наче крізь воду. 

Тепер була черга Тіффані обіймати мене. 

– Офелія, – покликала вона тихо, – Офеліє, – покликала ще раз, але я не могла відреагувати. 

Я мовчала налякана ситуацією, що склалася. 

– Фелі, моя дорога, Фелі, – прошепотіла вона стиснувши мої долоні, – ти – це ти і більше ніхто. Я розумію як страшно без титулів, які огортали тебе як так званий щит. 

Я підійняла погляд до неї. Вона була права, я просто ховалася за ними як за фортецею. І Тесс також. Тепер зрозуміла чому опинилась тут у цій дивній реальності – щоб розкритися, щоб показати, що я варта чогось без усіх тих титулів. Адже…

– Ти й без них чудова, – продовжила Тіффані так, наче могла прочитати мої думки, – не хвилюйся, – заспокоїла вона мене, – на твоєму обличчі усе було написано й так. А тепер давай нарешті поїдемо приміряти одяг, – повернувши свій звичний настрій потягнула мене з дивану. 

– Але я не запитала найважливіше, – зупинила її. – До якої саме релігії відноситься Джен? 

– Вона…– Тіфі на мить задумалася і сказала, – протестантизму. Я до православних, якщо тебе цікавить, але моя віра слабша, ніж у неї. Може тому твоя сила й блокується. 

Я задумливо знизала плечима. Ця інформація не відкрилася мені раніше і тепер мені самій прийдеться дізнаватися, що це таке. Що ж у цьому випадку, сучасний світ чудовий тим, що усі потрібні знання можна отримати за хвилину і то не встаючи з місця. 

Ми спустилися вниз, сіли в машину і поїхали до квартири Тіффані, яку я відвідаю вперше. 

Ох точно, потрібно буде попросити Тіфі навчити мене водити, щоб я могла це й сама робити за необхідності. Усе ж потрібно звикати до нових правил. 

Її помешкання було на даху і порівняно з моєю була бідною. А ще звідси відкривався теж непоганий вигляд. 

– Тільки цей…у мене трохи не прибрано, – з незручністю промовила Тіффані. 

Її трохи, виявилося суцільним безладом, мені аж страшно було пройти далі. Хоча чи можу я звинуватити творчу людину поглинуту натхненням. 

Підлогу встеляли, наче замість того ж килиму ескізи одягу. Цей здався мені дещо більш дивним, ніж той, який я вдягала раніше. Крім цього лежали обрізки тканини.