Розділ 21. Що взагалі можна робити у цій реальності?

Жити у мене Тіффані не стала, але була так часто, що це здавалося одне й теж. 

Найчастіше вона приходила і сиділа на кухні натхненно щось малюючи у своєму скетчбуці. У такі моменти здавалося, що весь світ для неї завмирає і існує тільки листок і її олівець яким вони робила ескізи. 

Вона могла ні на що не реагувати і мені потрібно було довго її кликати, щоб Тіфф почула мене. Інколи вона наспівувала якісь пісні і тоді робота прискорювалася. 

Я старалася не заважати і займатися своїми справами. Хоча у цій реальності у мене не було що робити. 

Хіба що читала манхви і дивилася дорами. А і вивчала цей світ через інформацію з інтернету. Але мені було вельми нудно і я хотіла знайти щось справді варте уваги. 

Чи є щось чого я не могла робити у своїй реальності? На що не залишалося часу? 

Я завжди навчалася як проклята, щоб стати королевою в майбутньому, щоб перемогти мою головну суперницю. Мала стати найкращою. 

Я не мала права займатися тим, що хочу і навіть не знайшла часу на…

– Ну точно вишивання! – згадала я і тільки по нерозуміючому погляду Тіффані зрозуміла, що сказала це вголос. 

– Точно вишивка! – радісно сказала вона і почала щось дописувати, – це саме те чого мені не вистачало, – і поглянувши на мене запитала, – а ти це до чого? 

– Я не вмію вишивати, – ніяково зізналася. 

– Та ну, ти ж аристократка, – не повірила вона, – а хоча у тебе ж було навчання, – зрозуміла швидше, ніж я була змушена відповісти. 

За що я була їй вдячна. 

– Тоді тобі пощастило, – з ентузіазмом сказала вона, – я можу навчити тебе хоч вишиванню, хоч вязанню і навіть шити на швейній машинці, якщо забажаєш. 

– Дякую, – сказала я. 

У нас скоро мав бути лицарський турнір і я б мала подарувати вишиту хустинку. А я б тільки пальці усі поколола і нічого путнього не зробила б. Що ж існувало те, чого ідеальна Офелія не вміла. 

– Тоді потрібно вирішити, коли підемо скуплятися усіма потрібними матеріалами, – діловим тоном сказала Тіфф. 

– Якщо можна, то краще сьогодні, – відповіла і швидко додала, – якщо ти вже завершила, авжеж. 

– Не зовсім, – незадоволена собою сказала вона, – та й мені для цього усе одно потрібно піти все купити, тому збирайся і поїдемо. 

– А так не можна? – запитала оглянувши свій вигляд. 

За звичкою кожного дня я одягала інші речі і не хотіла, щоб вони повторювалися. 

Здається одного разу я почула як Тіфі сказала щось на кшталт

“Яке марнотратство” 

Але я не могла бути впевнена, що мені не почулося. 

Вона кивнула і ми зачинивши квартиру спустилися ліфтом вниз. Проїхавшись ним декілька разів я перестала його боятися.

Сівши в машину, ми відправилися за покупками. Повернувшись додому і пообідавши Тіфі почала навчати мене. 

– Що ж почнемо з вишивання хрестиком, – сказала вона якось урочисто. 

– Це я вмію, – відповіла склавши руки на колінах і дивлячись на полотно і нитки, наче вперше бачу. 

– Повторення теж важливе, – стояла на своєму вона і я здалася. 

Мабуть, у мене руки непристосовані до вишивання, інакше я не могла зрозуміти чому у мене не виходив навіть найпростіший візерунок, який з легкістю давався Тіфі. Її погляд так і говорив з насмішкою – “а хтось говорив, що вміє”

Офелія. О, Тесс, забула спитати? 

Тесс. Хрестиком вмію, а інше якби вчилася теж змогла б. Мені це завжди дуже легко виходило. 

Тіффані. Ага, а якби малювати вміла…то стала б дизайнеркою одягу як я? 

Тесс. Ну було таке. Але зараз я була б щаслива вміти малювати ілюстрації для своїх книг. Генератори не завжди видають те, як я бачу. 

Офелія. Ну а Джен? 

Тесс. Думаю так.

– Я ж аристократка з відомого роду, та мене всі курки наші припалацові засміють, коли дізнаються, – не витримала я. 

– Ти про місцевих пліткарок? – після кількох митей заціпеніння нарешті обережно перепитала вона. 

– А про кого ж ще? – важко зітхнувши вимовила я. 

– Ну тоді почнемо спочатку. Від самісіньких основ моя дорогенька, – з якоюсь усмішкою серійної вбивці сказала вона, – а взагалі як ти могла викрутитися, якщо для вас важливе це все вишивання. 

Я що зараз як у тій улюбленій пісні Джен, чи що? Але я ж хочу чогось навчитися, отже, повинна підійти до цього зі всією старанністю і завзяттям. Якщо хочу чогось досягти, авжеж. 

– Що ж ти повинна по периметру цього полотна вишити рамку, – почала Тіфф, передаючи мені його. 

Я зітхнула і почала вишивати. 

– Як кандидатка в королеви мені ці навчички не були важливими, – нарешті відповіла я, – навіть якби й хотіла, у мене просто не залишалося на це часу. От і все. 

Вона кивнула. 

– У тебе непогано виходить. Тепер потрібно вирішити, що ти хочеш вишити далі, – похвалила після того як я завершила. 

– А якщо я лише вчуся, – обережно запитала, – можна вишити інакше. 

– Роби, що душа забажає, це ж не основний варіант, – погодилася вона. 

Я радісно усміхнулася і наступний малюнок вишивала гладдю, чомусь вона далася мені легше. Для вишивки бісером Тіфф купила готовий ескіз, чи як це правильно називається. 

А от мереживо зовсім не хотіло мені піддаватися. Я мучилася над ним до самого вечора, але нічого не вийшло. 

Тому я відклала його на наступний день і пішла спати.