Розділ 17. 2. Навчання.

Спочатку я думала, що у магічній вежі відпочину від навчання, а все виявилося з точністю до навпаки. Я навчалася так само, якщо не більше. 

Наступні дні я старанно робила спроби щось зробити, але нічого не виходило і я поступово втрачала віру і терпіння. 

Мабуть, я просто бездарність, подумала після чергової невдачі. Встала з крісла розімялася і хотіла вирушити на вихід з лабораторії, мене перехопила Лукреція. 

Розчаровано зітхнувши повернулася назад. 

 – Може вам просто змиритися з тим, що ваша ставка програшна, – зміряла її втомленим поглядом. 

– Ні, я у тобі впевнена, – заперечила вона ні на мить не задумуючись, – піди погуляй вежею може знайдеш щось цікаве. 

Вдячно усміхнулася і поки вона не передумала вислизнула з приміщення. За цей час я вже краще знала цю будівлю і нарешті перестала боятися ліфт. З Офелією зв'язатися у мене часу не було і я трохи хвилювалася про те як вона там. І вона точно розчарується в мені за це. 

Що дивно, з Арчезаром я теж не бачилася. Скільки б я не просила ліфт відвезти мене до нього механічний голос постійно повторював одне й те ж. “Господар Вежі у від'їзді” 

Невже він так довго вирішує справи з тою сестрою Елани. 

Ось і цього разу усе було точно так само. 

– Добре, зрозуміла, – буркнула незадоволено і додала, – тоді відправ мене у місце, де можна подумати. 

За час цього навчання я розважалася тим, що давала ліфту різні запити і мені було цікаво куди він віднесе. 

Ліфт стрімко полетів вверх і я спробувала вдихнути повітря і не лякатися. Коридор на який мене викинули здався невиразно знайомим. 

Невже? Я швидко побігла вперед, пробуючи відкрити двері на моєму шляху – нарешті я опинилася на тих самих сходах, що й тоді. 

То вежа не змінює розташування кімнат? 

Я опинилася на оглядовому майданчику і аж тоді зупинилася, спираючись на поручні. 

Подивилася на краєвид і зрозуміла, що вже настав вечір. А я сьогодні, хоч їла щось? Вже й не згадаю. 

Звідси відкривалося запаморочливо гарне видовище від якого я не могла відірвати погляд, тому й не почула як поруч хтось зупинився. 

– Офеліє, що ти тут робиш? – здивовано запитав мене Арчі і я обернулася до нього. 

– Насолоджуюся заходом сонця, чи ж не бачиш? – з легким докором відповіла я, але усмішка з мого обличчя не зникнула. 

– Ні, просто здивувався побачити тебе тут, а не вдома у вашому маєтку, – відповів він стаючи поряд. 

Ця сцена так нагадувала нашу першу зустріч. 

– І справді, – погодилася я, – просто допомагаю леді Лукреції з одним дослідженням, заодно навчаюся новому, – дещо видозмінила правду я, – а ти, як щодо сестри Елани?

Він пильно подивився на мене і зміряв якимось дивним поглядом. 

– Не впевнений, з нею й справді щось не так. 

– Що саме? – з підозрою запитала я. 

– Вона впала в істерику, коли мене побачила. Усі говорили, що їхня леді напрочуд спокійна і виважена людина, – пояснив він звичайним тоном. 

– Якщо вона потраплянка, – протягнула я, – що як у тій історії, яку вона знає ти лиходій, – виклала свою версію, і додала з усмішкою, – я точно все про тебе знаю, Арчі?

А якщо подумати, скільки насправді я знала про Арчезара? У них були не такі й погані відносини з Вівєн, доки він не дізнався, що вона потраплянка. 

Але далі історія мені була невідома, бо нові розділи не вийшли за той час як я була вдома. 

– Але які у мене могли бути справи з їхньою сім'єю? – перепитав він. 

– Уявлення не маю. Це ж твої, а не мої, – знизала плечем я, – що ж, мені час додому, – і вже хотіла відправитися вниз. 

"No light. No light"

Цієї пісні не могло тут бути, отже я чую її в своїй голові. 

Пісня продовжилася далі і я завмерла. Насправді чула різні за цей час, але вони були більше на фоні і я старалася не звертати уваги. 

“У вас недостатньо монет, щоб оплатити це” – співчутливо відповіла Ліза, – “Ви вже витратили безкоштовні спроби” 

“Вашу ж систему. Який є швидкий спосіб їх отримати” – нетерпляче запитала я. 

“Ви можете підписатися на саундтреки…” 

“Окей”

Подумки важко зітхнула, бажаючи зараз побитися головою об поручні. То он на що вона підписалася. Як говорить, збулася мрія ідіотки. 

Це ж треба…

Я обернулася на підборах і завмерла не знаючи, що сказати. 

– Ти передумала йти? – запитав він здивовано. 

Ні, зовсім ні. Але ця відповідь точно не підходила. А ще мені стало сумно, бо я вважала його хорошим персонажем. 

Тесс. Це ж маг вежі і адекватний? 

Джен. І справді, на що я там сподівалася. 

– Хотіла сказати, що розмова  ще не завершена, просто я надто втомлена, – кинула на прощання.

– Фелі, не хочеш швидше дістатися вниз? – неочікувано запитав він, а мене пересмикнуло. 

– Якщо ти про той спосіб про який я думаю, то я за довший, – прошепотіла злякано. 

– Що ти? – на диво емоційно заперечив він, – спеціально для тебе Фелс я довго удосконалював один прилад і ти будеш першою, хто його оцінить, – змовницьки прошепотів він. 

– Твоя взяла, – не втрималася від спокуси я, – то що там у тебе? 

Він пробурмотів якусь абракадабру вимальовуючи щось рукою в повітрі і перед нами з'явилося щось схоже на хмаринку з куполом. 

– Як мило з твого боку, – щиро сказала я. 

Він перейшов туди першим, а потім подав мені руку. 

– Тоді прошу, чи не надасте ви мені таку послугу, моя леді

“Погодитися\ Відмовитися”

У сенсі, а чому я взагалі повинна відмовлятися. Не розумію, навіщо система взагалі дає такий дивний вибір? 

Я впевнено простягнула руку і відповіла. 

– Із задоволенням. 

Ця хмаринка виявилася більш просторою, ніж здавалася ззовні і дуже м'якою. 

– Це надзвичайний винахід, Арчі, – похвалила його я захоплено, – ти плануєш масове виготовлення? – запитала серйозно і з цікавістю.