Розділ 17. 1. Новий квест отримано.

 Переді мною з'явився синій екран і я уважно читала те, що там прописувалося. 

“Додатковий квест

Назва – Дар Душі.

Рівень складності – S

Завдання – Зрозумійте, що насправді означає ваш дар і як ним керувати. 

Термін. База за сім днів, додатково час до повернення. 

Нагорода –  Вам буде дозволено використовувати цю здібність як додаткову без застосування монет. 

Додатково. 20000 ігрових монет і здібність четверта стіна. 

Покарання за невдачу – смерть”

Я декілька хвилин дивилася на останнє слово і, мабуть, здавалася божевільною, яка дивиться в одну точку. Але чи не занадто жорстоке таке покарання. Я завмерла. Усі інші квести, які я проходила раніше були простішими і цей видався надскладним. 

Але я повинна. Чого б це не коштувало? 

“Слухай, Лізо, ти зараз серйозно?” – усе ж перепитала я. 

“Повністю” – без жодної краплі співчуття мовила вона. 

“Ясно, – не засмутилася і продовжила, – підказки будуть?” 

“Авжеж, це ж квест ти щось проходиш отримуєш і йдеш далі, – пояснила вона” 

Джен зітхнула з полегшенням і більше не запитувала. Вона зможе. 

– Лукреціє, з чого мені починати? – рішуче звернулася до неї і та щиро всміхнулася. 

– З азів – ти маєш зрозуміти з чого усе почалося і як ти вперше активувала свій дар. 

Зітхнула. Це було ще десять років тому і пам'ятати це було майже нереально. 

– Я спробую пригадати. Але якщо чесно усе так, наче одного дня я просто прокинулася в кімнаті переходу, – рівним тоном пояснила я, наче мені було байдуже. 

– Кімната переходу? – перепитала вона з нерозумінням. – А далі що? – не відставала вона і я важко зітхнувши усе ж відповіла. 

– Це зала з мерехтливими стінами від якої ведуть різні коридори, – пояснила і продовжила тихо, – а далі…я прокинулася у тілі зовсім іншої людини.

– О Господи, скільки ж тобі років було, – занепокоєно запитала вона. 

– Дивно, що ви не згадали вашу Світлу богиню, – усміхнулася я. 

– Чому я повинна змінювати віру через якусь дурну нову реальність, – скривилася вона і міцно стиснула мої руки. 

– Це сталося у день, коли я стала повнолітньою. Насправді я була впевнена, що це сон, тому не встигнула злякатися, – заспокоїла її я, – те що це правда я дізналася, коли зі мною зв'язалося Бюро потраплянців. 

– І таке існує? – щиро здивувалася вона і перевела тему на інше, – отже, ти можеш переносити тільки свою душу і це стається тоді, коли ти переступаєш поріг, – підсумувала вона. 

Я кивнула. Мабуть, вона хотіла почути щось інше, але це була єдина відповідь, яку я могла надати. 

– Якщо це працює за таким принципом, тоді ти маєш якось перетягнути мене у той коридор. Але з того, що я чула про цей дар ніхто з провідників не спав, коли використовував дар, – задумливо проговорила вона. 

– Мабуть, ви вже забули, що це особливість нашої реальності, – кинула я. 

– Точно, та зараз ми маємо зосередитися на дослідженнях. Пройди зі мною. 

Я неохоче підвелася з місця. У мене до неї вже знизилася після цих сумнівних прогулянок. Ми пройшли в меншу бічну кімнатку, де було багато приладів неясного призначення і якісь артефакти, до яких я втратила будь яку довіру. 

А посередині стояло крісло як в кабінеті лікаря. 

– А може не треба? – благально запитала я, відступаючи, крок назад. 

– Я ще навіть нічого не почала робити, Офеліє і те було лиш випадковістю, – тихо, без краплі вини відповіла Лукреція. 

Я підняла брову, але змовчала. Як знаєте, леді Лукреціє. Все ж підступність ніхто не відміняв. 

Байдуже знизавши плечима я лиш тихо запитала. 

– То що мені робити далі? 

Спочатку вона просила мене одним за одним підійти до магічних приладів усіх кольорів веселки, щоб щось перевірити. 

Але нічого не відбувалося, більше не бачила жодних дивних видінь, а мій стан залишався сталим. 

– І що з тобою не так? – зміряла мене важким поглядом. 

– Мені звідкіля знати, – зміряла її байдужим поглядом, наче мене ця ситуація й зовсім не стосується, – але усе ж таки, що мало відбутися? 

– Вони мали показати твої показники, – розгублено відповіла вона, – але тебе, наче огортає якась захисна плівка. 

Системний захист, чи що? Саме тому Арчі ще не знає хто я? 

– Якби ж тільки усе вийшло ми могли б знати як діяти. А тепер ми як сліпі кошенята, – вона притулилася до холодної стіни кімнати, а потім щось обдумавши сказала. 

– Авторка. Тесс, чи як її правильно, точно має щось про це знати, – пильно глянула на мене, чекаючи чи то підтвердження чи заперечення. 

Зітхнула. Повинна, але чи захоче нам щось пояснити? Чи не поставить сам сюжет вище за своїх персонажів?

– Добре. Я поставлю одне тільки запитання на яке вона точно дасть відповідь. Як можна керувати цим даром і як провернути це дивне перенесення душі, чи що воно там? 

Тесс. Скидається на те, що це два питання записані як одне. 

Лукреція. Ви й справді відповіли? 

Тесс. Я ж уже пишу цю книгу. Мені зовсім не важко перейти в розмови з персонажами. 

Дженіфер. Рада, що ти тут. То як допоможеш? 

Тесс. Спробую. Чисто теоретично можна за стандартним способом керування магією. Думаю для початку тобі варто навчитися бачити аури, потім магічні зв'язки і тоді обережно відділити душі Ликерії і Лукреції. І потім якось перетягнути її душу у інше тіло. 

Лукреція. Як я й думала тобі відомо, моє попереднє ім'я. 

Дженіфер. Хто, що і куди?

Тесс. Вибач, але, мабуть тобі прийдеться зрозуміти на практиці.