Екстра 6 Ешлі

Я не можу не помітити як панна Офелія щораз змінюється. Її тон інакший, її слова звучать не звично та й видається, що хода також. 

Коли я дізналася, що панна збирається йти до лідера гільдії ледве стримала слова обурення. Де це бачено, щоб незаміжня дівчина відвідувала таке сумнівне місто. Від чуток, які ходили про того чоловіка волосся дибки ставало, а їй хоч би що. 

 – Ти маєш, що мені сказати? – запитала у мене коли їхали туди. 

Не підіймаючи погляду тихо прошепотіла. 

– Панно Офеліє, ви впевнені, що вам потрібно туди йти? Чутки усе ж таки…– все ж не втрималася. 

– Які ж, Ешлі? – запитала і я відчула пильний погляд.

Чи дивилася вона так колись? 

– Окрім інформаційної він керує ще гільдією найманців і торговою, – відповіла стривожено і додала, – а ще кажуть, що він не проста людина, моя панно. 

Офелія вже б мала злякатися і втекти, чи не так. Або передумати і просто зайти у книгарню як завжди. Тоді чому ж…  

– Не проста людина? – перепитала вона здивовано, – то це аристократ, – усвідомила вона. 

– З того, що відомо мені, то так, – підтвердила. 

Вона торкнулася моїх рук і сказала радісним тоном. 

– Дякую тобі, Ешлі. Ця інформація дуже важлива для мене, – освітила вона приміщення своєю яскравою усмішкою. 

– Ви усе одно підете? – не зрозуміла я. 

– Попереджений, значить озброєний. Те що ти сказала я зможу використати проти нього, – пояснила вона радісно. 

–  Як забажаєте панно Офеліє, – тихо відповіла я. 

– Не засмучуйся Ешлі, – промовила вона, – ти молодець. Але я повинна вміти користуватися наявною інформацією. 

Її слова правдиві. Та те, що вона говорила було дивним. Хіба панна Офелії могли б належати такі слова?. 

Ця дівчина, що зараз сидить переді мною незнайомка. Тоді, де ж моя панна? 

– Хто ви така? – ворожо зиркнувши на неї запитала я. 

– Чому ти вирішила, що я не Офелія? – з найневиннішою усмішкою, яка майже збила мене з пантелику запитала вона. 

– Ви поводетеся дивно, – відповіла я. 

– Ти про те чому я так різко змінилася? – не стала заперечувати вона. 

Я кивнула, чекаючи на її подальші слова. 

– Мені просто наснився один дуже страшний сон, – стишено відповіла вона і почала розповідати, – у ньому мене звинуватили у тому, що я лиш прикидалася святою. 

– Як таке може бути! – не втрималася я, – панно Офеліє ви найдобріша і найкраща людина, яку я колись стрічала, хто ж окрім вас може бути на такій ролі, – мені аж дихати важче стало. 

– Ось і я про те, – емоційніше докинула вона, – а ще там був рубіноокий чоловік якого я хотіла зробити королем. 

Стривожилася. Якщо це сон то не має можливості перевірити чи правдивий він чи ні. Сумніви повільно підкрадалися до мене. 

Детальніше запитати не встигла, ми якраз приїхали до місця призначення і панна попросила мене залишитися. 

– Краще йому й не здогадатися, хто я насправді, – пояснила вона і направилася в кафе, де за чутками можна було зайти в штаб гільдії. 

Двері зачинилися я вийшла з карети і підйшовши до сера Аскольда стала чекати. 

Карета стояла так, щоб це було близько до кафе, але її не було одразу видно. 

– У вас же є годинник, сере Аскольде, – запитала я обертаючись до нього. 

– Так, – кинув він як завжди небагатослівно і дістав його з кишені, передавши мені. 

Вдячно кивнула. Здається за усе наше знайомство, я від нього довгих речень узагалі не чула. Та й я не говорила з ним надто багато. 

Час тягнувся вкрай повільно і я постійно кидала нервові погляди з дверей на годинник і назад на двері. Одна хвилина. Пять, десять, п'ятнадцять, двадцять і ось нарешті на тридцятій хвилині двері прочинилися і наша панна втомлена, але помітно щаслива направилася сюди.

Я полегшено видихнула і ледве втрималася, щоб не підбігти до неї. Не важливо чи це зараз Офелія чи ні, головне, щоб з нею усе було добре. 

Вона озирнулася по сторонах і поспішила до карети. 

– Як все пройшло панно Офеліє? – запитав сер Аскольд те, що цікавило й мене, – вам не завдали ніякої шкоди? – він окинув її поглядом, наче шукав поранення. 

– Хіба моральну, – усміхнулася вона втомлено, – вибачте, що змусила вас чекати, я не думала, що усе затягнеться так надовго, – почала виправдовуватися вона. 

– Що ви, головне, що з вами все добре, – заспокоїла її я.  

– Тоді давайте вирушати, аби тільки матінка не сварила, – відразу перейшла на іншу тему вона. 

То може я таки справді  помилилася?

– А можете розповісти, що там було? – набравшись сміливості запитала після того як кучер рушив. 

Офелія усміхнулася і почала розповідати усе, що з нею відбулося. За розмовою і пройшла уся поїздка додому. 

Як і обіцяла панна Офелія одразу ж направилась в бібліотеку, прихопивши з собою книги з математики. Навіть уявити складно, як наша бідна леді має запам'ятати усі ті складні формули. 

Цікаво, а чи думала вона над тим, щоб втекти? Чи хотіла б вона жити безтурботно замість того, щоб жити так як їй кажуть. 

Чи вона усе одно прагнула б стати королевою, навіть якби народилася звичайною простолюдинкою? 

Я часто думала про це дивлячись як вона проживала свої найкращі дні, просиджуючи над підручниками. 

Швидким тихим кроком я тінню пропливла до одних з покоїв і постукала в двері тричі. 

– Проходьте, – почула я спокійний голос.

Пройшовши всередину, схилилася в глибокому поклоні, чекаючи коли мені дадуть дозвіл. 

Вона кивнула і я випросталася. 

 – Леді Ебігейл, я прийшла, щоб доповісти вам про дії панни Офелії, – тихо, але чітко сказала я. 

– Говори, – махнула рукою вона, щось уважно переглядаючи в документах, – але я дещо зайнята, сподіваюся ти швидко. 

– Так, авжеж. Сьогодні молода панна відвідала інформаційну гільдію…– почала я. 

– Ти ж не обманюєш мене зараз, – з небезпечним вогником в рубінових очах запитала вона.